Відродження забутого мистецтва самчиківського розпису

Мабуть, не знайдеться в Україні людини, яка б не знала про знамениту “петриківку” – унікальний декоративний розпис, внесений 2013 року до списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО. Про дивовижну красу та самобутність петриківського розпису, звісно, не варто й сперечатись, а ось щодо унікальності, то чому б не подискутувати, адже він, як виявилося, не єдиний, що може прославити Україну.

Справді, чудова традиція прикрашати різнобарвними, переважно квітковими орнаментами свої домівки й предмети побуту була притаманна не тільки однісінькому селищу Петриківці. Стінопис процвітав на Волині, Поділлі, Уманщині й навіть Лівобережжі, проте з часом казкові квіти, на малювання яких витрачався не один день, вкрили товстим шаром вапна і про них забули. Така доля спіткала “самчиківку”, про яку нам детальніше розповів один із чотирьох майстрів, що нині відроджують це забуте декоративне мистецтво, заслужений майстер народної творчості Олександр Пажимський.

 

Самчиківський розпис, за словами художника Пажимського, зародився в селі Самчики Старокостянтинівського району Хмельницької області. І хоч він вважається доволі молодим, адже просто не збереглося жодних документальних свідчень про перші малюнки в стилі “самчиківки”, водночас має давню традицію. Олександр Пажимський розповів, що завжди захоплювався народним мистецтвом, присвятив йому життя й активно вивчав усе, що міг відшукати в цій царині. Якось натрапив на працю Олени Пчілки “Українське селянське малювання на стінах”, у якій видатна поетка зазначала, що “хати на Волині розмальовували кольоровим орнаментом на білому фоні”. Це відкриття настільки зацікавило майстра, що в 1960-ті він разом з однодумцями почав шукати такі орнаменти в своєму районі. Вони їздили ближніми селами й врешті натрапили на елементи розпису на печах і скринях. “У Самчиках була стара хата, вся розписана, але малюнки давно забілили”, – бідкається мистець. – Нині взагалі складно знайти реальні артефакти, за якими можна було б визначити час виникнення самчиківського розпису, а ті зразки, що траплялися мені раніше, на жаль, не мав можливості сфотографувати”.

Ось так тихо зникала “самчиківка”. Майстри цього розпису перестали творити, бо їхнє мистецтво не могло прогодувати родину. Замість розмальовування глиняних глечиків або гіпсових тарілок набагато вигідніше було обробляти поле, вирощувати буряки, картоплю тощо.

Згодом Олександр Пажимський та його колеги – майстри Віктор Раковський, Сергій Касьянов і Михайло Юзвук почали досліджувати прискіпливіше нечисленні розписи, що збереглися, виділяти ключові елементи і вчитися їх відтворювати. Пізніше для відродження цього виду народного малярства він створив художню школу “Просвіт”, де зараз навчається більше 60 дітей. На території музею-садиби, що в центрі села Самчики, Пажимський має невелику майстерню, в яку, проте, не пускає сторонніх людей: мовляв, тут творче середовище.

Що ж вирізняє таємничу “самчиківку” з-поміж інших зразків декоративного малярства?

“Самчиківський розпис переважно сюжетний, виконується великим зубчастим малюнком, схожим на гобеленовий. Його ні з чим не сплутаєш”, – пояснює О. Пажимський.

Для “самчиківки” характерні жовтий, зелений, синій і червоний кольори, в обрамленні використовується білий і чорний, а для оживки — фіолетовий та коричневий. Кольори можуть бути теплими, холодними чи навіть змішаними. Вони накладаються у певній послідовності: якщо фон темний, то крайні елементи розпису слід розмальовувати у світлі кольори, а центральні – в темніші, і навпаки. Щоб уникнути одноманітності чи монотонності, роботи майстрів повинні відрізнятися кольоровою гамою. “Не рекомендується використовувати у розфарбовуванні зображень кольорів тла малюнка, щоб не було дірки, пропуску, прірви,” – ділиться секретами самчиківського розпису Олександр Пажимський, а його колега Віктор Раковський додає: “Уявіть, якщо на виставці одного майстра дуже багато схожих кольорів, то вона, звичайно, здаватиметься нудною і нецікавою”.

Незважаючи на доволі серйозний підхід до навчання мистецтву самчиківського розпису в школі “Просвіт”, строгих правил тут немає. “Лише навчаємо учнів малювати не штрихами, а вести лінію від початку до кінця елемента”, – зазначає майстер О. Пажимський. – Хочемо, щоб розпис розвивався та осучаснювався, тому залишаємо велике поле для фантазії”.

Четверо український майстрів, які сьогодні працюють у техніці “самчиківки”, впевнені: цей унікальний і колоритний вид декоративно-прикладного мистецтва вартий того, щоб за нього боротися та відроджувати. Зараз уже чимало робиться для популяризації самчиківського розпису. Наприклад, Мистецька ініціатива UAmaze у партнерстві з Хмельницьким центром культури і мистецтв отримали грант від Українського культурного фонду на реалізацію проекту “Нове життя самчиківського розпису” – створення арт-села Самчики.

Восени 2018 було втілено першу частину проекту: під керівництвом майстрів “самчиківки” волонтери розмалювали 11 будівель у селі Самчики, навесні прикрасять розписом ще 17. 2019 року планується впровадження таборів для «зеленого туризму». Ініціатори проекту “Нове життя самчиківського розпису” переконані, що завдяки життю та розвитку ”самчиківки” село Самчики стане одним з туристичних центрів України, а цей дивовижний український розпис незабаром не поступатиметься відомістю “петриківці”.

Бажаєте мати частинку “самчиківки” у власній домівці й підтримати розвиток забутого прекрасного українського автентичного мистецтва? Замовляйте “Самчиківський календар” на 2019 рік!

Звертайтесь до UAmaze: uamaze2017@gmail.com