Вантажте ваші фотографії у Вікіпедію і вигравайте призи!

 

Уже всьоме Вікіпедія проводить фотоконкурс, присвячений заповідним територіям України. За весь час його учасники сфотографували 3 тисячі заповідних об’єктів, завантаживши на Вікісховище понад 60 тис. світлин під вільною ліцензією, що допомагає ілюструвати статті Вікіпедії – вільної енциклопедії, до якої може дописувати кожен. Цей конкурс підхопили наразі 36 країн, серед них і Канада. Як член оргкомітету цьогорічного українського конкурсу розповім про фотографії тварин, які перемогли у кількох областях.

        Зазвичай найбільше «лайків» отримують котики і песики, а серед диких тварин, на жаль, ні котики (рись, дикий кіт), ні песики (вовк, лисиця) не настільки поширені, щоб часто потрапляти в поле зору фотооб’єктивів. Найбільш поширеними є гризуни, що й відображено в цьогорічному «зоокуточку» нашого конкурсу. На трьох з п’яти призових світлинах зображені саме гризуни. Хоча автори цих фото зазнимкували не якихось червонокнижних тварин, усе ж хочеться привітати їх з оригінальними знахідками. Той, хто справді пробував шукати і фотографувати диких тварин, підтвердить, що тут найчастіше потрібне везіння, везіння і ще раз везіння, тому давайте не будемо дуже критичними до світлин – переможниць конкурсу.

Найкраще фото Києва

Почну з малого – не цілком ідентифікованої миші в Голосіївському парку Києва.

    Авторка Natalie Yefimova ніжно назвала цей малий заповідний об’єкт «лісовою малечею». Хай зоологи вибачають, але важко додати щось суттєвіше до опису цього компонента локальної екосистеми, бо ані хвоста, ані кольору спинки не видно.

«Знайомство з лісовою малечею»: Миша в національному природному парку «Голосіївський».  Авторка фото: Natalie Yefimova, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Найкраще фото Київської області

На призовій фотографії – білка в парку «Олександрія», хоча правильна зоологічна назва цього виду «вивірка звичайна», і саме так називається стаття у Вікіпедії. Назву «вивірка» у період 1933-1953 рр. штучно замінювали на «білка», тож відновлення теріологами стародавньої питомої назви «вивірка» є цілком на часі.

    Роман Наумов схопив характерну позу звірятка, що роздивляється людину і намагається вирішити, чого від неї чекати – поживи чи загрози. Люди часто підгодовують вивірок, які деколи можуть взяти поживу прямо з рук, горіхами, арахісом або крихтами.

Білка на дереві в дендропарку «Олександрія». Автор фото: Роман Наумов, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

 Найкраще фото Донецької області

Менш звичайним героєм конкурсу є бабак степовий, сфотографований нашим визнаним майстром і призером Дмитром Балховітіним у ландшафтному заказнику Брандушкін Яр на Донеччині. На фото зображено дитинча бабака коло нори, яке за мімішністю – це щось середнє між котиком і песиком. Щоб зняти таке мале чудо, треба добре поповзати на животі! Маестро Dmytro Balkhovitin відомий своїми світлинами заворожуючих світанкових пейзажів, а ось в амплуа фотоснайпера особисто я бачу його вперше і скажу, що руку й око майстра добре видно у всіх жанрах. Мої вітання!

Бабак степовий у ботанічному заказнику «Брандушкін Яр». Автор фото: Дмитро Балховітін, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Найкраще фото Рівненської області

Павук-стрибун на фотографії користувача Dimatrofimchuk має аж восьмеро очей навколо голови (чотири виразно видно на знімку), що допомагає йому правильно визначати напрямок і віддаль до потенційної здобичі, на яку він полює точним стрибком, інколи у 50-70 разів більшим від його власних розмірів. Завдяки численним кігтикам на кінчиках усіх вісьмох лап цей павук може бігати по склу, а, перш ніж стрибнути, прикріпляє до стартової точки «страхову линву» – павутину. Хоч я особисто не дуже милуюсь у павуках, але як об’єкт зйомки вони можуть бути цікавими. Одна з причин дещо скупого представлення комах у Вікіпедії – їхня надзвичайна різноманітність і мала вивченість. Ті ж стрибуни, наприклад, у нас описані лише до родини, а сама родина налічує 550 родів із 5000 видів.

Павук-стрибун у Рівненському природному заповіднику. Автор фото: Dimatrofimchuk, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Найкраще фото Херсонської області

Олéні-óлені…  Вони чудові – трійко благородних оленів на фоні рудих осок та червонястих солонців заповідника Джарилгач. Передній – рудуватий, з п’ятивідростковими рогами та ледь помітними «яблуками» в окрасі, середній – темніший, але всі троє дуже чіткі, в фокусі. Уявляю, як Larisa Uhryn із завмиранням клацала оленів, що протупали по мілкій воді повз її схованку, і як тішилася, розглядаючи знімок на комп’ютері та гріючи закляклі руки. Тішитися дійсно є чим, адже ці фото, як і знімки бабаків Дмитра Балховітіна, ідеально ілюструють природоохоронну територію, на якій вони зроблені. Хотілось би мати світлини такого змісту і такої якості принаймні з усіх зоологічних заказників. Думаю, що і загальні українські статті про звірят варто, хоча б частково, ілюструвати знімками саме з українських територій, за умови рівної ілюстративності.

Олені благородні в Національному природному парку «Джарилгацький». Авторка фото: Larisa Uhryn, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0


Щиро вітаю всіх номінантів конкурсу, які не пошкодували свого часу, зусиль і ресурсів на знімкування живої природи, та вірю, що процес фотографування дав кожному з них натхнення, насолоду та відчуття єдності з рідною землею.

Читачів «Разом” заохочую ділитися своїми найкращими фотографіями з усім світом, завантажуючи їх на Вікісховище (Wikimedia Commons) під вільною ліцензією, брати участь у конкурсах «Вікі любить Землю», «Вікі любить пам’ятки» та вигравати цінні призи.

 Микола Сварник (Mykola Swarnyk)