Гурт ТІК

Відомі українські гурти
ТІК - все перемолотиться

Який гурт ви б хотіли послухати, щоб підняти настрій? А щоб заспівати гарну пісню? А щоб ноги самі пішли у танок?
Так, це - “ТІК”!
Колектив добре знають в Україні, бо невгамовні, дотепні, енергійні його учасники щедро діляться з глядачами своїм позитивом. І в чому аж ніяк не відмовиш “тіківцям”, так це в почутті гумору, бажанні творити добро і у працьовитості. Саме завдяки останньому “ТІК” потрапив до «Книги рекордів України», коли навесні 2013 гурт дав аж 24 концерти за 30 днів (у рамках всеукраїнського туру «Кращі українські хіти»). А цієї осені свій позитив, життєвий запал гурт привезе у Торонто на український фестиваль на Блурі. Секретами успіху та своїми планами на майбутнє поділився з “Разом” фронт-мен гурту Віктор Бронюк

- Вам уже 9 - це, погодьтесь, чимало. З огляду на пройдений шлях, чи змінились ви і чи задоволені результатами своєї роботи за цей період?

- Все відбулося, як відбулося. Звичайно, якісь речі із задуманого не здійснились так, як хотілося б, але все це можемо реалізувати в майбутньому. Зараз же більше часу доводиться займатись громадською роботою, адже саме тепер кожен громадянин України, який поважає і любить її, повинен робити все для того, щоб захистити країну тими способами, на які здатен і що вміє робити добре, і здолати ворога.

Тож цьогоріч ми трохи менше уваги приділяємо творчості, а більше займаємось волонтерськими справами. Я, як голова Благодійного фонду “Подільська громада”, разом із багатьма небайдужими людьми постійно підтримуємо, чим можемо, наших хлопців, щоб швидше прийшов мир на українську землю. А вже тоді ми зберемось разом і заспіваємо веселу, радісну та гучну пісню!

- Чому саме Тверезість і Культура? Це той стиль життя, який ви пропагуєте?

- Насправді, я ніколи і не зловживав алкоголем, а останні чотири роки взагалі не п’ю. А назва?.. Коли за часів Горбачов розгорнулась боротьба з вживання спиртного, вводились усілякі обмеження і заборони, знищувались виноградники, було видано брошуру “Тверезість і культура” - такий собі посібник для тих, хто ніс у маси новий курс партії, навчаючи їх, як жити за новими правилами. Брошура ця потрапила мені до рук.

Як на мене, “тверезість” - це стержень, на якому тримається таке явище, як культура. Я вважаю, що все в житті потрібно робити на “тверезу” голову.

Абревіатура від “Тверезість і культура” - ТІК, а в українській мові - це те місце, де завжди збираються люди, щоб молотити зерно, і така назва нам дуже пасувала.

Хоча тепер, через 10 років, розуміємо, що не так важливо, який зміст у назві. Нам вона була потрібна, бо ми тоді почали виступати з концертами і слід було якось себе називати. ТІК - пристойне слово в українській мові, хоча і з трьох літер, але його не соромно озвучити (сміється).

- Ви за освітою вчитель образотворчого мистецтва. Не виникало бажання працювати за спеціальністю?

- У мене є дві професійні освіти: перша - вчитель образотворчого мистецтва та художньої праці, друга - історія правознавства. Першу я отримав з відзнакою, мене рекомендували в одеське художнє училище ім. Грекова. Це був 1998 рік, і професія художника тоді була неактуальна - всі вчились на юристів, фінансистів, і, порадившись з батьками, ми вирішили, що варто мені отримати більш “потрібну” спеціальність, тому я пішов на історичний факультет.

Дома в мене є мольберт, але останнім часом я нечасто беру його до рук - часу обмаль, хоча згодом, думаю, дійде час і до малювання. Та ще маю двох “помічників” (дочка і син), які завжи раді помалювати, і, якщо олійна фарба піде в хід, потім дуже довго все доводиться відмивати.

В школу я би міг піти працювати. Чому б і ні? У мене мама - педагог (35 років у школі), а ще дядьки і тітки, брати і сестри - така собі педагогічна династія. Я знаю, що головна проблема системи освіти нашої країни сьогодні - відсутність належної державної підтримки, тому-то більшість із тих, хто закінчив педагогічні заклади, іде працювати будь-куди, тільки не в школу… Принаймні, я теж так зробив, про що наразі не шкодую.


- Чи є назва жанру чи стилю вашого виконання?

- Коли задумуєшся про жанр виконання, тоді закінчується творчість. Як на мене, це ніби заганяєш себе у якісь рамки. Вони, звичайно, віртуальні, але слухачі починають асоціювати виконавця лише з чимось одним, і вже будь-яке відхилення можуть сприймати неоднозначно. Ми цим особливо не заморочуємось. Граємо те, що грається, бо ж на кожного слухача є своя пісня. Ось, наприклад, наша перша пісня “Олені” та “Вчителька” веселі, а потім - “Апрєль”, яка не в тій стилістиці, що попердні, і тоді казали: “Ой, що ви зробили! У вас все було таке веселе, а тут ви вже на лірику перейшли”.

- Склад вашого колективу від початку створення змінювався. Залишились найвитриваліші чи найталановитіші?

- Зміни у нашому колективі здебільшого визначалися метою кожного учасника: хтось хотів, щоб його часто бачили по телевізору чи чули по радіо, хтось - виступити на великій сцені, а потім, якщо це не вдавалося, просто зупинявся і “сходив з дистанції”; дехто не зміг витримати напруженого графіка концертного життя, а інший - не бажав розвиватись і досягати вищої планки. Я, зізнаюсь, люблю розвиватися, рухатись у будь-якому напрямку, бажано - вперед, а назад - нізащо, для мене навіть зупинка - це рух назад. Власне, тому і настав момент, коли кожному учаснику колективу потрібно було остаточно робити вибір - рухатися далі з гуртом, чи виходити з “потягу” ТІК, поступившись місцем тим, хто готовий буде разом із нами прямувати вперед по життю. Ось так і залишились лише однодумці.

- Як народжується пісня? Сюжети берете з власного життя?

- Відповім жартом: слова шукаємо в промовистих заголовках газет, потім все те подаємо в Спілку письменників України - вони пишуть тексти, ми вибираємо найактуальніші. Потім в Спілці композиторів України на них пишуть музику, а Володя Бебешко - оранжування. Ну а ми всього лиш граємо музику (сміється).

А якщо серйозно, це приходить само. Є пісні, над якими ми працюємо-працюємо, а щось нічого не виходить на репетиції, бачимо, що пісня “не йде”. Тоді відкладаємо, проходить рік-два і знову повертаємось до неї - раз, заграли, і вона зазвучала… Для кожної пісні є свій час, свій день.

- Відомо, що Ви займаєтесь благодійними проектами. Що це означає для Вас? Які плани у цьому напрямку?

- Я вже казав, що у Вінниці створений благодійний фонд “Подільська громада”, який минулого року визнаний найкращим фондом громад в Україні. В його рамках проектів багато, і про них можна розказувати дуже довго. Зараз, звичайно, вся наша діяльність більше спрямована на підтримку військових, на реабілітацію людей, постраждалих від війни. Паралельно адаптуємо у місті школу, де поряд із звичайними учнями будуть вчитись діти, які мають вади опорно-рухової системи, щоб вони мали можливість здобувати повноцінну освіту в загальноосвітній школі. Коли спілкуєшся з такими дітьми, розумієш, що вони, хоча й не можуть ходити, але мають надзвичайний запас енергії, величезний розумовий і творчий потенціал, який їм обов’язково потрібно допомогти реалізувати. Ми працюємо, долучаючись до всього, що зробить кращим життя не тільки в нашому рідному місті, а й в Україні.

Хочеми ми того чи не хочемо (зрозуміло, не хочемо), але зараз у нашій країні йде справжня кровопролитна війна. Тому сьогодні для українців не може бути нічого важливішого, ніж єдність - усвідомлення того, що ми єдина нація, одна держава. Здолати ворога, здобути перемогу і щастя можна лише спілими зусиллями, за нас це не зробить ніхто інший. Кожному громадянину України, думаю, слід якнайкраще, найсумлінніше робити те, що в нього добре виходить, особливо в професійному плані. Вірю, ми разом збудуємо прекрасну країну, за яку ніколи не буде соромно і якою пишатимемось…

- Як Ви відпочиваєте?

- Цього літа не дуже склалось з відпочинком. Ми вже давно планували зробити невеличкий ремонт у будинку, і ось якраз зараз випала нагода реалізувати задуми, поєднати приємне з корисним. Я взагалі люблю відпочивати у такий спосіб - просто змінювати вид діяльності.

- Усі відомі співаки перебираються з часом до Києва. Чому Ви не примкнули до цієї тенденції?

- Там і так уже понаїхало народу ціла купа. Ті, хто приїздять хоч на день до нас у Вінницю, більше такого питання не задають. Коли я працював чиновником в управлінні культури, ми всі тільки починали розбудовувати місто, тоді я сам не дуже вірив, що все може вийти так гарно. Ще на початку своєї творчості, коли навідувались у Київ, то відчували, що це столиця, а зараз навпаки - мені тут, у Вінниці, більше до душі. Я думаю, щоб змінити щось навколо себе, потрібно змінити дещо у своїй голові.

- Які плани у вас на майбутнє?

- Плануємо багато. Наступного року нам виповнюється 10 років, тому є декілька досить амбітних планів, над якими вже починаємо працювати. Зараз теж є ще багато інших задумів, які портібно реалізовувати найближчим часом. Планую, що цієї осені вийде моя поетична збірка (робоча назва “Без звуку”), адже є вірші, які не співаються. Також хочеться попробувати себе у прозі.

12 років тому я написав пісню “Запах війни”, хоча нічого подібного тоді не відбувалось. Досі невідомо, чому з’явився саме такий текст, написалась така пісня. Ми її ніколи не виконували, але цієї зими перед Новим роком презентували “Запах війни” на “Львівській хвилі” в акустичному варіанті. Зараз до мене звертаються, щоб записати її.

[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=lKTIqW6z3c0[/youtube]

- Що для Вас - бути успішним?

- Я над питанням “успішний-неуспішний”, чесно, ніколи не задумувався. Може, це й добре, щоб не трапилось, як у такій повчальній оповідці: «Жив собі чоловік, мав бороду, а потім чомусь її збрив. Його запитують: “Навіщо?” Він і каже, що жив безтурботно, а ж поки не спитали його, куди кладе бороду, як лягає спати - під одяло чи на одіяло. Задумався, спробував і так, і сяк - недобре. Взяв і збрив.»

Ось так і в мене - допоки над цим не замислююся, мені комфортно (сміється). Безперечно, має бути якась життєва гармонія. Коли у тебе все добре дома, то й робота ладиться - і навпаки. Важливо будувати свій особливий світ, в якому тобі комфортно.


- Ви принагідно можете звернутися до наших читачів…

- Це наш перший виїзд за океан, тому чекаємо з нетерпінням зустрічі з канадською публікою! Розкривати наперед всі карти не буду, а всі побажання - на Фестивалі.

Чекайте, українці, гурт «ТІК» поспішає до вас!