Русинські бесіди” харизматичного закарпатського гурту “Рокаш”  

 

Можна прагнути стати мегапопулярним, щоб збирати стадіони та заробляти мільйони, а можна просто створювати якісну музику, як це вже 11 років роблять харизматичні хлопці гурту “Рокаш” (Rock-H) із Мукачева на Закарпатті. Їхній шляхетний та оригінальний subkarpathian rock, не схожий на стилі інших виконавців, встиг завоювати не одне серце. Нинішній склад “Рокашу” – це Олег Олексин (бас-гітара), Володимир Ульянов (ударні) та Віктор Янцо (композитор, клавішні, вокал), якого ми й розпитали про творчість гурту і “русинську бесіду”, про особливості їхнього “підкарпатського року” та джерела натхнення.

  • Вікторе, що зараз відбувається у творчому житті “Рокашу”?
Звісно, працюємо над новим репертуаром! Останній наш трек – русинська народна пісня “Під дубиною” – спільна робота з гуртом  “BREVIS”. У планах є ще один експеримент, і наперед скажу: це буде дівчачий хор, який співатиме у народному стилі.
Відчуваю, що час для експериментів настав. То на початках треба було достукатись до аудиторії, а тепер можна й експериментувати. Звичайно, ми помічаємо, що реакція публіки на наші нові релізи неоднозначна: хтось каже, що ми молодці, хтось хоче слухати старий “класичний” “Рокаш”. Пам’ятаю, коли випустили разом з гуртом “Марина і Co” композиції  “Баламут” та “Млада невіста”, нам закидали, що ми “спопсились”. Скільки людей – стільки думок.
  • Знаю, що  гурт уже бував у Канаді? Як вас сприймає тутешня аудиторія?
Так, ми двічі приїздили до Канади, вперше років 5 тому. Це були концерти на українських фестивалях у Монреалі й Торонто. Паралельно ми виступали по церквах перед виключно англомовною публікою, і ось тоді нам було цікаво, як вона реагуватиме на наші пісні, не розуміючи жодного слова. Знаєте, людям сподобалось! Правду кажуть, що музична мова немає кордонів!
Канадські українці нас сприймають чудово. Більшість із них – вихідці якраз із Західної України, звідки родом пісні “Рокашу”, тому під час кожного концерту ми почуваємось, як вдома.
  • Чи розуміє вас український слухач, адже співаєте говіркою, що дуже різниться від літературної української?
Дійсно, “русинська бесіда”, якою співаємо, – це і “козир” гурту, і своєрідний бар’єр у творчості. Через наш “неформат” часто  редактори радіостанцій відмовляють нам у ротації. Коли мене запитують про мету гурту, то я завжди кажу: “Мрію написати такий хіт, що не потребуватиме перекладу”.
Слухач може не розуміти значення деяких слів, але у тексті завжди є певне співзвуччя чи ключова фраза, що лунає, як заклинання, і цього вистачає, щоб хотілося підспівувати.
  • Правда, що ти “очищаєш” тексти старих пісень і робиш їх більш зрозумілими?
Є таке. Ми намагаємось уникати архаїзмів і замінюємо їх на сучасні слова. Та й на початках я користувався текстами народних пісень, а зараз сам пишу тексти у стилі народних. Більшість пісень “Рокашу” – авторські, хоч багато хто не вірить.
  • Вікторе,  якою мовою спілкуєшся?
У побуті та творчості, з дітьми і батьками – русинською бесідою, бо це мова, якою думаю. На публіці, даю всі інтерв’ю і веду концерти українською.
  • Як ви вигадали свій унікальний виконавський  стиль «subkarpathian rock»?
 Закарпаття історично входило до складу багатьох держав. Коли ця територія  була частиною Чехословаччини (1919-1939), то називалась Підкарпатською Руссю. Ми вирішили використати саме цю назву, бо граємо не “закарпатський” і не “прикарпатський”, а саме “підкарпатський” рок.

  • Кліпи “Рокашу” – завжди міні-фільми з власною історією. Яка команда над ними працює?
До створення першого кліпу “Вінко червоноє” ми залучали професіоналів, бо ще не мали уявлення, як то робиться. Тоді побачили, що в принципі там немає нічого складного, і  вже всі інші кліпи, крім першого та “Оксано”, знятого Віктором Скуратовським, повністю “наші” (стиль, сюжет, монтаж, масовки). Зараз техніка такого рівня, що можна знімати й на телефон, той же 8 айфон. «Секонди» працюють – є у що людей одягти…Через знайомих маємо доступ до гарних локацій для зйомок, як-от замки, заповідники. Кліп – це лише реклама пісні. Вважаю, що краще сконцентруватися на пісні, а в дороговизну кліпу не варто вкладати.
  • За 11 років існування “Рокаш” досяг популярності?
Як на мене, вік гурту – не показник успіху. Головне займатись улюбленою справою, а популярність прийде тоді, коли у суспільства з’явиться запит саме на твою творчість. Наприклад, “Піккардійська терція” стала дуже відомим гуртом, коли під час вшанування  на Майдані Незалежності пам’яті Героїв Небесної сотні виконала “Пливе кача”, хоча ця пісня була в її репертуарі раніше, ще коли я вчився в консерваторії.
  • Ти згадав Львівську консерваторію. Як здобута там академічна освіта впливає на творчість?
Вона мені, зізнаюсь, дуже заважає! У шоу-бізнесі, щоб достукатись до людей, потрібно все спрощувати, як-от повторювані куплети, три-чотири акорди, динамічний  приспів, а в академічній музиці, навпаки, потрібно було якомога більше ускладнювати. Взагалі шоу-бізнес – жанр мініатюр: три хвилини динамічної музики і все. Мені було спочатку складно “втиснути” в ці хвилини те, що хотів сказати слухачеві.
З іншого боку, саме в консерваторії, коли писав дисертацію по фольклору, я переслухав багато давніх архівних записів, тому тепер мені легко писати власну музику в етнічному стилі та опрацьовувати народну пісню так, щоб не зіпсувати її.
  • Чому в “Рокашу” немає особистого райдеру?
Коли музикант починає кар’єру, то не заморочується технічним райдером, а побутовим і поготів. Пізніше приходить слава, розпускаються крила і хочеться комфорту, але це не про нас. До речі, деякі музиканти спеціально пишуть щось таке, щоб перевірити, чи читають замовники технічний райдер. Наприклад, просять якусь екзотичну рибу або 0,75 л закарпатського коньяку, хоча його фасують лише по 0,5 л.
Не люблю, як хтось починає випендрюватись, особливо коли йдеться про збірний концерт, де поряд із “простими” музикантами виступає якась “суперзірка”, адже всі ми колеги-музиканти.
  • На концертах траплялися курйози?
Усяке бувало: і світло вимикали, і мікрофони не працювали, і концерти скасовувались… Якось на корпоративі одна жінка замовила нас дитині на триріччя, а її чоловік каже: “Не грайте!” До всього потрібно бути готовим і не сприймати недоладний випадок як особисту образу.
  • Що тебе захоплює, крім музичної творчості? Яка остання прочитана книга?
Остання – “Американська трагедія” Теодора Драйзера. До речі, рекомендую! Люблю займатись будівництвом, свою хату я побудував сам. Поки музика ще не давала можливості прогодувати сім’ю, довелося працювати у різних сферах, зокрема і прорабом.
  • Насамкінець скажи, Вікторе, що для тебе успіх?
Універсальної формули успіху не існує. Як на мене, успіх – це прожити довге, насичене і щасливе життя у колі люблячої сім’ї та при доброму здоров’ї, прожити спокійно, без надмірних злетів та падінь.