Софія Русова:  нація народжується коло дитячої колиски, серед рідного слова

rusovaХоча в жилах цієї багатогранної жінки не було ані краплини української крові, вона вважала себе українкою, тому серце і душу віддала служінню українському народові, життя присвятила пристрасному і безкомпромісному захисту української мови, культури, духовності. 18 лютого виповнюється 160 років видатній українці Софії Русовій – засновнику української національної педагогіки, письменнику, етнографу, організатору просвіти, засновнику жіночого руху в Україні.

Народилася Софія Русова 1856 року на Чернігівщині, в селі Олешня, куди аристократична родина Ліндфорс перебралася з Сибіру. Батько її – швед, мати – француженка. Софія була п’ятою дитиною в сім’ї. Після смерті двох старших від горя злягла, а невдовзі померла мати.

В 1865 році Федір Ліндфорс з дітьми переїхав до Києва.  В автобіографії Русова писала: “Ми з сестрою відкрили в Києві перший український Фребелівський дитячий садок. В 1873 р. почались мої щира співпраця з українськими діячами Драгомановим, Лисенко, Старицьким, Чубинським та ін.”. Саме в цьому колі, де активно поширювалися rusovaпросвітительські, патріотичні та суто українські ідеї,  Софія знайомиться з Олександром Русовим, з яким вони побралися 1874 року в Петербурзі. Наступні два роки молоде подружжя живе в Празі, активно працюючи над підготовкою до друку повного тексту «Кобзаря», а потім і нелегальним перевезенням його через кордон на батьківщину.    За “українофільську діяльність” її не раз заарештовували.

Справжнім покликанням Софії Русової була педагогіка: всю себе присвятила пошукам шляхів створення і розбудови української національної школи.  Вона очолювала Національний комітет учителів, викладала на Вищих жіночих курсах і у Фребелівському
педагогічному інституті в Києві
. Русова уклала “Український буквар”, є автором “Першої читанка для дорослих, для вечірніх та недільних шкіл”. З утворенням Української Народної Республіки вона очолила дошкільний і позашкільний відділи Секретаріату освіти, рішуче втілюючи в життя гасло: „Українізація народної освіти, всіх її організацій”.

 

Після поразки національних визвольних змагань 1917-1920 pp., зазнавши переслідувань від більшовицької влади, Русова змушена була емігрувати: у 1922 році вона опинилася в Чехо­словацькій Республіці, де закінчився її життєвий шлях (1940 р.). Викладала в Українській академії міста Падебради, працювала професором педагогіки Українського інституту ім. М. Драгоманова в Празі. І на чужині Софія Русова вела активне громадське життя: як очільник (до 1938 р.) Української жіночої національної ради представляла світовому загалу українську національну думку і українську жінку, брала участь у міжнародних з’їздах у Римі, Парижі, Копенгагені, Греноблі. З 1937-го року і до кінця життя вона обиралася  Почесним головою Всесвітнього Союзу Українок.

rusovaПровідні положення концепції С. Русової щодо національної системи освіти та виховання і сьогодні не втратили своєї суспільно-педагогічної актуальності, в чому переконуєшся, вчитуючись, наприклад, в такі рядки її праць:  

  • Народові, який не має своєї школи й не дбає про неї, призначені економічні злидні й культурна смерть
  • Нація народжується коло дитячої колиски, лише на рідному ґрунті, серед рідного слова, пісні здатна вирости національно свідома дитина
  •  Кожна держава, яка через ті чи інші обставини дійшла до руїни, може з неї врятуватися, коли добре організує  єдину національну школу від нижчої до вищої

 

Молодший син Софії Русової Юрій Олександрович Русов (1895–1861) залишив помітний слід у науковому та громадському житті України та Канади. У 1948 році приїхав до Канади,  жив у Торонто, де був редактором тижневика «Український робітник» – органу Союзу гетьманців-державників у Канаді. Пізніше перебрався до Монреаля, де працював науковим співробітником Монреальського університету та його Дослідної станції у Національному парку Монт-Тамблан. Ю. Русов став одним із засновників кафедри слов’янознавства у цьому ж університеті, де викладав курси з української цивілізації та філософії. Він був дійсним членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка.