ONUKA. Ексклюзивне iнтерв’ю з Натою Жижченко

 

“Українська музика, якою варто пишатися” – так охрестили таблоїди гурт “Onuka”, що унікально поєднує в електронній музиці українські народні мотивами та інструменти. Важко повірити, що колектив, пісні якого б’ють усі можливі рекорди популярності, виник тільки 3 роки тому завдяки творчому тандему: вокалу, композиторським здібностям та обличчю проекту Нати Жижченко та продюсуванню Євгена Філатова. Сьогодні відкрита та позбавлена навіть натяку на зіркову хворобу Ната розповідає про майстерню “Онуки”, ділиться думками щодо музичної долі України та секретом грандіозного успіху гурту.

Нато, багатьох читачів цікавить, як виникла “Onuka” і що означає назва гурту?
Проект “Onuka” присвячений моєму дідусеві Олександру Шльончику – відомому майстру, який виготовляв та реставрував українські народні інструменти. Саме він зробив мою першу сопілку, на якій я починала вчитися грі, і таким чином ввів мене у світ музики. “Оnukа” – свого роду втілення мого бажання, щоб дідусь був поруч якомога довше. Близько десяти років я була солісткою заснованого моїм старшим братом гурту «Tomato Jaws», який грав суто електронну музику, але в 2013 році розпався. В якийсь момент я вирішила, що треба об’єднати два не поєднувані, на перший погляд, елементи: електроніку та національні фольклорні мотиви – так 2014 року виникла “Onuka”.
Що спонукало тебе творити абсолютно нову для України музику?
Бажання експериментувати, створити щось таке, чого ще ніхто в Україні не робив! Музика – це все одно еклектика, і, якщо все зроблено правильно, то поєднання несумісного може бути дійсно цікавим. Сопілка і електронна музика – два мої дуже довгі музичні шляхи, на які витратила по 15 років життя та на яких  справді знаюся.

Чому, Нато, від створення й донині “Onukа” ні разу не була помічена в участі в музичних конкурсах, наприклад, у “Голосі країни”?
Наша музика зовсім інша за своєю суттю і спрямуванням, вона унікальна,  тому з самого початку ми працювали самі. Думаю, всілякі конкурси тільки б зашкодили, адже там нав’язують, що і як співати. Може, вони мають велике значення для попсових виконавців, але не для мене.
Знаю, що володієш багатьма музичними інструментами. Якими?
Професійно я граю на сопілці, якою займаюся з 4-х років, безперечно, доволі тривалий час. До 15 років вона стала моєю справжньою професією. Звісно, граю трохи на фортепіано, не те щоб віртуозно – як-не-як навчалася в музшколі, та й мама – піаністка – займалася зі мною. Маленькі музичні фрагменти виконую на духових українських інструментах: свирілі, оковиці, свистулькі, окарині. Зараз освоюю терменвокс – вражаючий електромузичний інструмент, сконструйований Левом Терменом у 1920 році. До речі, терменвокс вважається одним із найзагадковіших і найважчих для опанування інструментів сучасності.
Ти, Нато, не фаховий музикант. Чи впливає це якось на твій музичний стиль?
Я, як уже казала, етнокульторолог – професія, хоч і не зовсім, але близька до музики. Вона дуже пов’язана з народною творчістю. Зізнаюсь чесно: коли була студенткою, не розуміла, нащо обрала цей фах. А ось зараз, після 9-ти років перерви, розумію, що все в житті не випадкове, і здобуті знання з народної творчості та фольклористики тепер стають тим підґрунтям, яке дає мені можливість освоювати нові народні інструменти і потім використовувати їх на сцені.
Поясни, будь ласка, що таке “семпли” і звідки вони взялись?
Семпли – це і аранжування, і продюсування, і акомпанемент народних інструментів. Їх вигадав продюсер нашого гурту Євген Філатов.
Виступ “Oнуки” – завжди надзвичайний досвід для слухача. Як часто імпровізуєте на сцені?
Звичайно, завжди є певна записана альбомна композиція, яка вже має своє звучання, але, коли ми розбираємо її з музикантами, кожен привносить своє. Коли ти, наприклад, грав пісню разів 10, то добре розумієш, де і як можна зіграти інакше. Отож імпровізація на сцені, звісно, цілком можлива.

Нато, чи дуже різниться твій доволі яскравий сценічний образ від повсякденного?
Я просто завжди в житті виглядаю досить незвично для більшості, ще з дитинства так повелось. Можна сказати, що мій сценічний образ – це гіпертрофований буденний, в якому зроблено акцент на деталях, що виражають певні риси мого характеру. Він придуманий, продуманий і сконструйований мною разом з Лесею Патокою, тому тут взяті до уваги мої внутрішні відчуття – все, що пропущено через себе.
Мабуть, незвичного виконавця надихають незвичні речі?
Та ні, надихає, як правило, буденність. Можна зайти глибоко в себе, замислитися над якимись важливими речами, навіть стоячи в черзі. Під час таких роздумів несподівано приходить натхнення. Часто мелодії і слова “доганяють” за кермом.
Чи є якісь табу для тебе як особистості і як музиканта?
Є, звичайно. Ніколи, наприклад, не піду на глобальний творчий компроміс із собою, не буду грати чи писати музику, яка мені не подобається чи суперечить моєму світогляду. Не можу, вірніше не хочу, творити на замовлення.
В одному інтерв’ю ти назвала звучання “Oнуки” звучанням України. Якою бачиш нинішню Україну і якою – в майбутньому?
Я вірю в те, що за Україною велике культурне майбутнє, зокрема і музичне. Наша земля надзвичайно багата талантами, які просто вибухають щодня абсолютно новими цікавими іменами, які творять із зовсім новим розумінням мистецтва. Гадаю, незабаром ми точно не будемо пасти задніх в усіх сферах життя, бо вже нині увага європейської спільноти прикута до України. В країні моїй виросло прекрасне покоління 20-25-річних молодих людей, яке більш свідоме, прагматичне і перспективніше за моє покоління, попереднє.
Що для тебе, Нато, успіх?
Як на мене, успіх – поняття ефемерне, тому універсальної формули його не існує і прорахувати її неможливо. Досягається успіх власною працею, підтримкою та впливом оточуючих людей і, напевно, збігом обставин. Та й без допомоги Бога чи долі – хто у що вірить – тут, думаю, не обходиться.

*Ната (Наталія) Жижченко – фронтмен та авторка пісень гурту «ONUKA», мультиінструменталістка. Вона киянка, зростала в музичній родині: мати – піаністка, бабуся Валентина Шльончик – бандуристка, дідусь Олександр Шльончик – майстер народних інструментів та музикант.
*У Київському національному університеті культури і мистецтв Ната отримала фах етнокультуролога. Вона також перекладач з угорської і менеджер міжнародного культурного співробітництва, захистила магістерську роботу щодо впливу аварії на ЧАЕС на народну культуру Полісся – тему для Нати дуже близьку і болючу, тому що її батько ліквідовував наслідків тієї аварії.

Концерт гурту “ONUKA”

24 серпня, 7 p.m., OTTAWA

Horticulture Building, Lansdowne Park

Вхід вільний! • FREE Admission