“А пісня - це душа. З усіх потреб потреба.
Лиш пісня в серці ширить межі неба.
На крилах сонце сяйво їй лиша.
Чим глибша пісня, тим ясніш душа”.
І. Драч
Розмовляти зі слухачем через пісню, співати душею, як ніхто інший, вміє моя співрозмовниця - українська співачка, львів’янка Оксана Муха. Яку б пісню вона не виконувала своїм чарівним сопрано: народну, ліричну чи, патріотичну, акапельно чи академічний твір, її спів - це завжди щира розмова зі слухачем. На відміну від представників сучасної української естради Оксана не женеться за “форматом”, не прагне всім подобатись, що аж ніяк не заважає співачці збирати аншлаги поціновувачів справжньої української пісні.
Оксано, сорока на хвості принесла звістку, що незабаром будете в Торонто. Чим потішите слухачів?
Ми довго думали, що привезти українській діаспорі в Канаді. Запропоную кілька авторських пісень з нового репертуару. Обов’язково будуть твори, які вже всім полюбилися, серед них, зокрема, з виконуваних Квіткою Цісик “Я піду в далекі гори”, “Ой не світи місяченьку”, на вірші Ліни Костенко “Вечірнє сонце, дякую за день”, “В пустелі сизих вечорів” та, мабуть, ще щось французькою мовою заспіваю.
Зараз тільки й мови, що про Ваш унікальний голос. Від кого отримали його у спадок?
Уся наша сім’я музична: батько має вищу музичну освіту по класу акордеону, сестричка - по фортепіано. Усі бабусі, кого я ще застала, були дуже співочі. Мій голос, мабуть, ні від кого - просто від Бога.
Батьки цілеспрямовано навчали музиці чи, навпаки, знаючи, що вона не дає великих статків, відмовляли?
Нас із сестрою ніхто не змушував, кажучи, наприклад, що це духовно розвиває, модно чи родинна традиція. Я сама з дитинства дуже тягнулась до музики. Тато керував ансамблем, і у нас вдома проходили репетиції, постійно було багато різних інструментів: кларнет, бандура, цимбали… Усе це багатство залишали після репетиції, і ввечері я на цьому всьому грала як могла.
Любили з сестрою давати концерти?
Не знаю, чи любили, але «концерти» постійно відбувалось! Це не було вихваляння перед гостями, адже, якщо пісня супроводжувала нас у будень при роботі, то й за святковим столом не покидала. Вона завжди була тим, що єднало нашу родину.
Кажуть, Ви не любите співати веселих пісень…
Людина, яка пережила справжні почуття, віддає перевагу пісням, що лягають їй на душу. Радість - емоція, що швидко минає. Коли пісня глибока, змістовна, то (хай собі буде сумна!) вона дозволяє водночас побачити і вчора, і сьогодні, і завтра.
За унікальний голос Вас охрестили «другою Квіткою Цісик». Як ставитесь до цього?
Таке порівняння - велика честь для мене. Квітка Цісик - неповторна особистість і виконавиця, яка зробила для нас, українців, дуже багато, зачарувавши світ українською піснею. Погодьтеся, віддати людям усю себе лише тому, що в тобі тече кров українки, може не кожен. Мова навіть не про її неповторний голос, а про чистоту і духовність. Я б хотіла, як і вона, співаючи, душею і серцем розмовляти зі слухачем.
Про Оксану Муху здебільшого говорять як про співачку і рідко як про скрипальку. Не плануєте постати в цьому амплуа?
Наразі Олександр Божик дуже часто залучає мене до своїх проектів і як співачку, і як скрипальку. У новій програмі, що відбудеться у Львові (ми, щоправда, її в Торонто не веземо), скрипка обов’язково буде невід’ємною частиною концерту - таку вигадали концепцію.
Чи правда, що навчатися грі на скрипці ідуть тільки діти з абсолютним слухом?
Так. Скрипка – унікальний інструмент, адже на грифі немає жодної підказки для скрипаля, якому, зрозуміло, без тонкого слуху ніяк не обійтись. Оволодіння грою на ній - це своєрідний гарт витримки. Чи готова та дитина півроку скубати одну й ту ж струну і грати одну мелодію в 5 звуків? Батьки, які дають своїх дітей на скрипку, повинні бути готові день у день слухати пронизливе й одноманітне пілікання. Жаль, звичайно, дітей, які 7 років провчавшись у музичній школі, потім кидають грати, бо скрипаль починає дійсно відчувати музику лише після 7-8 років тренування.
Чи були у Вас незвичні творчі виклики?
Пригадую одну складну ситуацію. Дмитро Кацар написав музику на “Зоре моя вечірняя”
Т. Шевченка. Побудував мелодію для голосу поверх «Місячної сонати» Л. Бетховена. Коли він мені надіслав твір, я сказала: «Це не моє, я так співати не вмію!» Після піврічної «ломки» (саме через стільки часу я відчула цю сонату) зрештою виявилось, що вона таки моя.
Нещодавно отримала незвичну для себе пропозицію стати актором у великій за обсягом п’єсі. Було б цікаво спробувати себе у театрі, але про це ще рано говорити.
З ким з українських виконавців особливо легко ділити сцену, концертуючи разом?
Доля звела мене, за що я їй вдячна, у спільних проектах з “Піккардійською терцією”, Олександром Божиком, Павлом Табаковим, з Тарасом Чубаєм і незрівнянною Ніною Матвієнко. Цілком логічно, що у творчих людей під час тісного спілкування виникають нові ідеї, нові творчі проекти. Незабутній досвід співпраці з Ніною Матвієнко: на репетиції співаєш акапельно в одній тональності, на сцені - зовсім в іншій і все ж виходить просто чудово!
Як іде робота над анонсованим кілька років тому Вашим альбом колисанок?
Зараз моєму сину Данилку 8 років, а я почала збирати колисанки ще до його народження. На жаль, робота наразі знову відкладена через те, що всі сили нині віддаємо новому альбому пісень на слова Т. Шевченка, Т. Чубая, Б.-І. Антонича, Л. Костенко, Д. Кацала, може, встигнемо дещо з Л. Українки та Рути Вітер. Ми ще не дали йому назви, можливо, буде “Вирій» або “Без пафосу”. Для мене цей альбом абсолютно різниться від попередніх: нові програма та емоції, зовсім нова Оксана Муха, яку ви не чули раніше.
До речі, як син ставиться до маминої популярності і чи успадкував він її талант?
Данило переважно не хоче про це говорити. Звісно, іноді ревнує, що я багато часу приділяю роботі, але водночас пишається мною. Недавно ми всі до пів на другу ночі чекали зі студії нову пісню. Коли прослухали її, син каже: “Знаєш, мамо, непогано”. Він бере, хоч і тиху, але дуже активну участь у моїй творчості.
Щодо таланту, то чекаю, чого син найбільше сам хотітиме, бо наразі у нього чимало захоплень: і співає, і танцює, і малює, і конструює. Ще складно уявити, ким він буде. Звісно, ми з ним співаємо, наприклад, маємо традицію щодня виконувати Гімн України. Іноді Данило обурюється: “Мамо, вже минула 12-та, чому ми не співали гімн?”
Оксано, Ви, як на мене, ідеально підходите під визначення “успішна людина”. Що для Вас успіх?
Коли спокійна, коли нічого не пропустила - зробила все, що могла.
_________________________________
*Примітка редакції: Оксана Муха відвідала Торонто на початку листопада як почесний гість благодійного бенкету на підтримку Українського католицького університету.