Нерозстріляне кохання Леся Курбаса

Перше і останнє, неземне і грішне, вірне, палке і вічне, взаємне і нерозділене, щасливе і болісне – це все про кохання. Кожна людина прагне його, у кожної воно своє, неповторне. Кохання, напевно, одне з найсильніших і найскладніших почуттів, яке стає джерелом натхнення і радості, стимулом жити, творити, вдосконалюватися. Найдорожчий дарунок долі – зустріти й пізнати справжнє всепоглинаюче кохання. Було воно і в житті Леся Курбаса – знакової постаті в українському мистецтві, фундатора модерного вітчизняного театру, генія режисури, ім’я якого кілька десятиліть було під суворою забороною більшовицької влади.

   Вони зустрілися 1918 року в Києві. Лесь – 31-річний імпозантний інтелігент, красивий, високий, елегантний, дуже освічений і енергійний – привертав увагу багатьох представниць протилежної статі та, як говорили, пережив нерозділене кохання до дружини свого вчителя Катерини Рубчакової. Москвичці Валентині Чистяковій, яка тільки-но переїхала з батьками до Києва, виповнилося 17. Юна красуня з великими бузковими очима, струнка і тендітна, яка вчилася балету й вокалу, грі на фортепіано, яка знала напам’ять і гарно декламувала вірші поетів “срібного віку” та мріяла пов’язати своє майбутнє з мистецтвом, не могла встояти перед чоловічими чарами Курбаса. В одному з листів до знайомого Валентина розповідає, що зустріч з Лесем стала головною подією в її житті, яка вирішила її долю – і особисту, і творчу.

   Дівчина, серце якої завмирало в очікуванні кохання, відразу помітила статного Курбаса, але не наважувалася підійти до нього, тож ініціатором знайомства був Лесь. Вони зустрічалися мало не щодня, гуляли, розмовляли і, здавалося, не могли наговоритися. Невдовзі він запросив Валентину в гості, познайомив зі своєю матір’ю Вандою Адольфівною, яка тоді, прискіпливо придивляючись до обраниці сина, й подумати не могла, що доживатиме віку саме з нею…

   За рік, у вересні 1919-го, Валентина і Лесь побралися, вінчання відбулося в Андріївській церкві. Попереду було 15 років сімейного щастя, подружньої ідилії: палке кохання, спільні інтереси, творчі пошуки і здобутки, взаємне розуміння і повага. Валентина обожнювала свого чоловіка, а він не просто кохав – леліяв непосидючу “мавпочку”, як жартома називав дружину. Лесь Курбас, тоді вже досвідчений і знаний театральний режисер, побачив у своїй половинці, за яку був старший на 13 років, неабиякі задатки актриси театру і почав свідомо, з притаманним йому тактом, їх развивать. Валентина вбирала кожне його слово, раділа кожній його похвалі, пишалася кожною роллю, яка завдяки “підказкам” Курбаса їй вдавалася.

Актори театру «Березіль». Зліва — Лесь Курбас і його дружина, акторка Валентина

   Голодного 33-го, коли, здавалося, ніщо не віщувало біди, вона таки прийшла, в прах зруйнувавши щастя Леся й Валентини, і розлучила їх назавжди. У жовтні цього страшного року Курбас був звільнений з посади художнього керівника і директора театру “Березіль”. Його дітище, яким так пишався, який був сенсом його творчості, “Березіль” затаврували як «шкідницьку організацію», а самого Леся звинуватили в «буржуазному націоналізмі» і назвали “ворогом народу”. Наприкінці грудня того ж року його заарештували і засудили до п’яти років позбавлення волі. В перших числах листопада 1937 Курбаса було розстріляно в урочищі Сандармох, що в Карелії.

   Валентина, скам’яніла від горя, з болем у серці, зневірена, вчилася жити без коханого чоловіка. Вже не було сліз – усі виплакала, не раз у відчаї думала накласти на себе руки, але гнала ці думки, бо чекала і сподівалась… Близько десяти років чекала, сподівалась і вірила, що повернеться до неї Лесь, аж допоки у 1942-у не отримала звістку про його смерть. Спасінням для Валентини був театр, йому віддавала всю себе, кожну роль грала як востаннє.

   Після смерті матері Курбаса Валентина залишилася зовсім самотньою, бо ж ці дві жінки, пов’язані і поріднені спільним горем, були одна одній і підтримкою, і розрадою. Отак самотньо, згадуючи світлий образ коханого чоловіка та 15 щасливих років у парі з ним, жила вона на схилі років, жила сутужно на мізерну пенсію, щоправда, коли у 1957-у році Курбаса реабілітували, їй “щедро” накинули ще 8 карбованців. Валентина Чистякова пережила свого чоловіка на довгих і гірких 47 років, які могли б, якби не свавільна й жорстока влада, бути для них роками блаженства. 19 травня 1984 року цієї чистої і прекрасної старенької жінки не стало; завершивши земний шлях кохання й страждань, душа її відправилась на небеса. Сподіваюсь, там вони зустрінуться, щоб уже ніколи не розлучатися …


У парку ім. Т. Шевченка в Харкові знаходиться один з найкращих пам’ятників Кобзареві в оточенні героїв його творів. На жаль, мало хто знає, що для створення фігури Катерини, яка притискає до материнського серця маленького сина Івана, скульптору позувала актриса Валентина Чистякова – дружина Леся Курбаса, так і залишившись назавжди стояти у центрі міста, де прийшла до неї акторська слава.


Харків’яни (у Харків Лесь і Валентина мешкали з 1926-го року) добре знали актрису Чистякову, серед них було багато шанувальників її творчості. Вона стала народною артисткою України. Завершивши акторську кар’єру, викладала в Харківському інституті мистецтв, написала зворушливі спогади про Леся Курбаса, свого коханого чоловіка, вірність якому зберегла на все життя, та театр “Березіль”.