Мрії здійснюються: Гурт “Друга ріка”  їде до Канади!

Вони ті, кого знають і люблять в Україні та за її межами, чиї пісні беруть за душу, чіпляють словом і музикою та змушують задуматися, – це гурт “Друга Ріка” (ДР). Хоча народився цей колектив 1996 року в Житомирі, але 2018-го минуло 20 років відтоді, як він почав підкорювати київську сцену. Популярність гурту стрімко зростала: 1999-го він переміг на фестивалі «Майбутнє України», 2000 року став відкриттям фестивалю «Prosto Rock» і випустив свій дебютний студійний альбом «Я є», а наступного року номінувався у категорії «Відкриття року» найпрестижнішої української премії «Золота жар-птиця».
Далі були альбом «Два» (2003) та «Рекорди» (2005), який став «золотим», а його сингл «Так мало тут тебе» понад півроку тримався в українських хіт-парадах  2006 року. До творчого 10-річчя гурт видав альбом «Денніч» – збірку кращих своїх хітів, а 2009-го побачив світ збірник «The best 1999 – 2009». Проект «Rock’n’roll Saves the World» – створення спільних композицій з рок-командами інших країн – “Друга ріка” започаткувала 2008-го.
У грудні 2017 р. відбулася прем’єра 7-го альбому ДР «Піраміда» і перший тиждень він займав верхній щабель на ресурсі Google Play. Композиція гурту «Доки я не пішов» стала саундтреком до фільму “Легенда Карпат”, який вийшов у прокат у минулого року.

 

Про творчість гурту, плани, майбутній приїзд у Канаду розказує читачам РАЗОМ лідер “Другої Ріки” Валерій Харчишин.
Чого очікуєте від 2019 року, який тільки-но розпочався? Що вже встигли зробити у ньому і які маєте плани?
Встигли змонтувати кіно і ось очікуємо цими днями на прем’єру мого другого повного метру під назвою «Зустріч однокласників», де пісня “Другої Ріки” «Oooo/Брудний і милий» стала офіційним саундтреком. Відео стрічки вже опубліковано у мережі.
Щодо планів, то найперше хочемо закрити українську частину туру на підтримку альбому “Піраміда” двома додатковими концертами, що відбудуться у Львові 7 березня в концертному залі «Малевич» та 8 березня – у столичному Палаці спорту. Після цього перейдемо до північно-американської та європейської частини туру, що запланований на травень-червень 2019 року.
Що, крім любові до музики, вас звело і тримає більше 20-ти років разом?
Насправді, за ці роки ми стали настільки близькими, що тепер навіть трохи більше, ніж родичі. До речі, про родичів. Цікавий факт, про який ми, здається, жодного разу не говорили: майже всі учасники гурту між собою куми, тому іноді жартуємо, що наш наступний проект мав би саме так називатися. Далі жартів, щоправда, справа не доходить, бо з такою назвою нам би довелося шукати себе в іншому напрямку і, мабуть, боротися за публіку гуртів «Дзідзьо» та «Тік».
Хто з учасників ДР коли зрозумів, що його покликання – музика.
Усі зрозуміли дуже рано. Ми формуємо свої найбільші бажання у дитинстві, саме вони, якщо їм не зраджуєш, роблять з тебе того, хто ти є. Я займаюся музикою з 8-ми років, і кожен з учасників гурту познайомився з нею приблизно у цьому ж віці, але по-справжньому жити музикою ми почали досить пізно. Нам тоді було вже по 25, а перша популярна пісня з’явилася, коли виповнилося по 27.

Які найпам’ятніші творчі моменти?
Згадуємо свою першу перемогу на фестивалі «Майбутнє України» 1998 року та часи, коли ми переїхали до Києва і досить довгий період жили всі разом спочатку у невеличкій квартирі нашого першого продюсера, а потім на дачі мого брата, де в голоді і холоді народилися «Там, де ти» і багато інших перших пісень. Хочеться згадувати, коли вперше вийшли на сцену фестивалю для майже 30-тисячної публіки і не могли повірити очам, а особливо вухам, коли люди починали нам підспівувати ще незнайомі вчора пісні.
Як вплинули події останніх років в Україні на вашу творчість?
Натхненні швидкими змінами в країні, а потім, як це не прикро і боляче, сповнені почуттями від війни ми створили альбом “Supernation”, який побачив світ 2014 року. Саме пісні допомагали нам пережити важкі часи, не ховаючись у тилу, а подорожувати на Схід України, аби хоч концертами підтримати наших захисників.
Що в царині української музики сьогодні вас радує і навпаки?
Мене дуже тішить, що нарешті всі, зокрема українські ЗМI, розвернули свої вуха на 360 і тепер чують більше ніж 2-3 україномовних артистів. Я радію, коли дізнаюся, що ще один український артист зібрав Палац спорту, бо раніше це переважно вдавалося зробити митцям із сусідньої держави.
Досі мене ще дратує українське музичне телебачення, яке не має на меті прищеплювати смак до якісної музики, і, якщо не виховувати, то хоча б знайомити українців не з голими дупами, якими дехто створює “музику”, а й з тією творчістю, що пишеться серцем та головою.
2011-го гурт мало не розпався через конфлікт, і ваш сингл «Все мине (Пробач)» начебто розповідає про ті події. Не пробігає більше чорна кішка між вами?
Насправді, у тому всьому було більше піару, ніж правди. Хоча згодом ми таки не дорахувалися одного з засновників ДР Віктора Скуратовського, але були щасливі повернутися наприкінці року до співпраці з ним, знявши дуже особливий та підсумковий для нас усіх кліп на пісню «Дощ».
Про благодійну діяльність ДР відомо немало. У чому вона полягає сьогодні?
Про благодійність гурту ми вирішили взагалі на говорити, а, як і дотепер, робити цю справу тихо, без зайвого піару і самореклами.
 Про фільм “Легенда Карпат” з Валерієм Харчишиним у головній ролі Олекси Довбуша не говорить хіба що лінивий. Це був Ваш, Валерію, дебют у кіно? Як Вам акторський досвід?
Так, це був дебют і важке випробування, та я вдячний моїм новим друзям – звичайним буковинцям, що тоді були поруч і вселяли в мене віру, що, хоч би як нам не було зле, ми на вірному шляху. Зрештою, ми здобули незабутній досвід для себе та нагадали українцям про те, що вони українці.
Після першого “бойового хрещення” в кіно, я отримав ще кілька запрошень на головні ролі. Повірте мені: якби не було ролі Олекси Довбуша, я навряд чи впорався б бодай з однією.

Розкажіть про зарубіжні тури гурту. Які країни найбільше вразили?
Нам дуже сподобалася Данія. Відверто кажучи, ми не сподівалися побачити стільки людей у невиличкому, навіть за українськими мірками, місті Орхус, хоча він другий у цій країні після Копенгагену. Не секрет, що на концертах збиралася переважно українська публіка, але нам було надзвичайно приємно бачити також корінних данців, шведів і німців, які спеціально чи випадково відвідали виступ ДР і потім описували цю подію на своїх сторінках у мережі як щось несподівано дуже захоплююче.
Отож, Данія поки що за красою і за гостинністю у нашому особистому рейтингу посідає перше місце.
Приїзд у травні в Торонто – перший у Канаду? Чим подивуєте і порадуєте торонтівців?
Так, ми чекали на цей приїзд, мабуть, довгі 10 років, і, повірте, нам буде чим здивувати глядачів і слухачів, бо накопичили чималий доробок за ці роки. Ми не будемо грати пісні тільки з останнього альбому, адже, хоч наш концерт у Торонто на підтримку “Піраміди”, розуміємо: мусимо зіграти все краще, що створили за 20 років.
У вас мільйони вірних шанувальників, які пильно слідкують, мабуть, не лише за творчістю, а й за громадською позицією, зокрема щодо виборів президента. Чи є, на вашу думку, серед кандидатів той, хто міг би стати гідним очільником держави?
На жаль, зараз серед українців немає такої єдності навколо одного гідного кандидата, як це було 5 років тому. I це природно, коли діючий президент, хоч ним і було зроблено більше, ніж за всі роки незалежності, втрачає рейтинг. Звичайно, сьогодні у суспільства є запит на кращого лідера держави, але я поки, на жаль, серед кандидатів такого не бачу. Нам, мабуть, знову доведеться обирати найменше зло. Це трохи лякає, але, водночас, цікаве і непередбачуване життя ми проживаємо. Сумно не буде.

Чого побажаєте читачам журналу РАЗОМ?
Гарної, теплої і дуже скорої вам весни! Мрійте та нехай мрії здійсняться, як наша – потрапити нарешті до Канади! Давайте залишатися собою, давайте будемо обов`язково щасливими, коханими і закоханими, куди б нас, українців, доля не завела і де б нас Господь не зібрав докупи. З нетерпінням чекаємо на зустріч з українськими канадцями! 
Слава Україні!