Ініціатива Hair for Share

Немилосердна онкологія не оминає, на жаль, юних українців. І хоча вони переважно мужньо витримують болючі уколи та безкінечні крапельниці, є те, що отруює відчуття кожної маленької перемоги на шляху до одужання. Йдеться про звичайне волосся. Біляве, русяве, чорняве, пряме чи кучеряве, якого тепер… нема. “Пхе, стільки й клопоту! Відросте!” – може сказати хтось, але ой як непросто пояснити це маленькій принцесі, котра хоче бути красунею.
Допомогти онкохворим дівчаткам, які втратили волосся внаслідок хіміо- та променевої терапії взялися Людмила Крижановська, Олена Крижановська, Марія Маковецька, Анастасія Набокова, Дарина Шкіль та Вероніка Саврук з ініціативи Hair for Share. У грудні 2018 року Людмила, Олена, Анастасія й Марічка обрізали власне довге волосся, щоб зробити з нього першу перуку, і ось що з того вийшло.

З чого все почалося…
«Ще в студентські роки, вивчаючи соціальну педагогіку в Українському католицькому університеті, ми волонтерили у відділенні гематології Західноукраїнського спеціалізованого дитячого медичного центру. Організовували там дозвілля дітей, трохи допомагали благодійному фонду “Крила надії” зі збором коштів на лікування, – розповідає одна з ініціаторок акції Людмила Крижановська. – Ми бачили, що під час лікування діти втрачають волосся і перебіг хвороби ускладнювався не лише у фізичному, а й психологічному контекстах. Саме тоді загорілись ідеєю назбирати волосся на перуки для всіх малюків».

Дівчата з Hair for Share спеціально відрощували коси, бо знали, що за кордоном така практика доволі поширена, а ось в Україні, як виявилося, жодна організація цим не займається, тому їм довелося все робити самотужки. Вони самостійно відшукали ще кількох добровольців (на одну перуку необхідно волосся 4-5-х людей), щоб пошити першу перуку. Спочатку планували лише короткострокову акцію, мріючи про 10 перук, однак уже першого тижня ініціативи мали 500 підписників на сторінці, на виготовлення перук було отримано 2500 гривень пожертв і 22 людини віддали волосся, а також дві дружні львівські перукарні і двоє дружніх перукарів (у Львові та Києві), які погодилися безкоштовно стригти тих, хто хоче пожертвувати своє волосся.

“Інформація про Hair for Share почала швидко ширитись у Facebook, її підхопили медіа. В грудні ми зробили першу відкриту стрижку у Львові та Києві, на яку запросили ЗМІ, – діляться дівчата, – і зрозуміли, що зупинятися не можна. Так Hair for Share переросла у Всеукраїнську ініціативу, партнерами якої стали благодійні фонди “Таблеточки” та “Крила надії”. На сьогодні вже немає області в Україні, звідки б до нас не зголосилися учасники. Стартували ми у Львові та Київ, а зараз із нами вся Україна: Бердянськ, Миколаїв, Канів, Луцьк, Тернопіль, Харків, Запоріжжя, Дніпро, Одеса, Івано-Франківськ та інші. Волосся ми також отримували з Італії, Чехії, Великобританії, Польщі. За останніми підсумками зібрано 129000 гривень, виготовлено 40 перук, заявили про бажання віддати волосся 700 осіб, із них уже обстригли його 500, зокрема 50 хлопців”.

Найклопіткіша, без перебільшення, робота – створення перуки дісталась київській майстрині, пастижерці і консультантці Інні Костеловій. Першу перуку для проєкту вона виготовила безкоштовно та використала власні запаси волосся. Інна й раніше допомагала з перуками онко-хворим жінкам, тому, коли дізналася про нашу ініціативу, не змогла, звичайно, пройти повз. Для Hair for Share вона робить перуки за ціною близько 4 тис. гривень, що значно нижча ринкової, яка стартує від 8-15 тис. грн. В умілих Інниних руках перука народжується за 2-3 тижні. Всі хвостики акуратно вичісуються, щоб залишилось тільки волосся однієї довжини. З коротшого волосся шиється «тресс» – кількаметрова стрічка, до котрої пришито волосся по всій довжині і яка вшивається у шапочку для перуки відповідно до мірок голівки дитини. На маківці вплітаються найдовші хвостики, щоб надати перуці максимально природний вигляд. От тепер перука майже готова, але її ще потрібно добре вимити, вичесати, підстригти, іноді навіть пофарбувати, якщо “хвостики” раніше були фарбовані.
Як це діє?
Тим, хто хочете пожертвувати свої коси (не менше 35 см – це важливо!), треба заповнити анкету goo.gl/y7WWpb. Тут, до речі,старанно ведуть облік кожної волосини.
Далі тих, хто заповнили анкети, записують на стрижку в дружні перукарні. Якщо таких у місті немає, то можна підстригтися самостійно і переслати волосся у Львів. Для перук також підходять раніше обстрижені коси, але не “старші” 5 років!
В офісі фонду “Крила надії” волосся сортують і надсилають у Київ майстрові-пастижеру Інні Костеловій. Готові перуки фонди “Крила надії” і “Таблеточки” передають діткам, чиї батьки зголосилися, заповнивши анкету bit.ly/2CupfUk .
Єдине джерело надходжень до Hair for Share – це добровільні пожертви. Усі охочі допомогти можуть переказати кошти на виготовлення перук за реквізитами: ПриватБанк – 5169 3305 1136 7333 (Ліпська Н.С.) або на картку благодійного фонду «Крила надії». Обов’язково треба вказати призначення платежу: «на перуки».

Що далі?
Варто зазначити, що перуки дітям передають у тимчасове користування. Перуки, необхідність в яких відпадає, передаються на баланс фонду “Крила надії”, де їх підправляють і готують для нових власниць. У такий спосіб потрохи формується “банк” перук, покликаний покрити національну потребу (близько 300 на рік) в дитячих перуках і почати активніше працювати з жінками, які втратили волосся через хімі0-терапію.
Дівчата-ініціаторки Hair for Share не планують на цьому зупинятися. Вони вважають, що необхідно активно привертати увагу суспільства до психологічного стану дітей, які перебувають на лікуванні та реабілітації після хіміотерапії, тому планують розширювати фандрейзинг на підтримку своєї ініціативи.
“Для нас, засновниць Hair for Share, проєкт став відкриттям, бо майже щодня бачимо сміливих дівчаток, красивих жінок і чоловіків, які без вагань обрізають своє довге волосся на перуки для онкохворих діток”. Вероніка Саврук
Автор – Мар’яна Стефак

“Ой коси, коси ви мої, довго служили ви мені…
33 роки служили 😉 тепер служитимете маленькій мужній дівчинці (а може й не одній!), яка вперто бореться з страшною недугою, яку старі люди навіть не називають вголос, – раком.”