Дмитро Павличко: Доки ми шануємо своє минуле, ми народ.

pavlychko-dmytro-vasylovych_3Маршал  української  літератури,  геній  поезії,  людина,  що  змінила епоху…  Це  лише  кілька  титулів,  якими  величають  Дмитра  Павличка –  ­  українського  поета,  перекладача,  літературного  критика  та  відомого дипломата  й  політичного  діяча. Він  один  з  авторів  української  Конституції, активний  організатор  Народного  Руху  України  та  Демократичної  партії  України – осередків  українського  волевиявлення,  з  яких  проросла  незалежна  держава.

Дмитро Павличко – селянський син, якого батько, взявши за руку, силоміць відвів вчитися у польську школу. Згадує нині поет, як страшно було тоді йому поміж паничами, як хотілося додому, але вчився якнайстаранніше.

   Здібний хлопчина, закінчивши Коломийську гімназію, і гадки не мав, що через десятки років не тільки напише вірші, які бентежитимуть серця, але й творитиме історію України. Про своє дитинство пан Дмитро розповідає: ”Хлопцем у мене було три дороги: в Яблунів до школи, в Косів на базар, і до Коломиї в театр. Із рідного Стопчатова, бувало, йшов чотири години, щоб втрапити на виставу. На сцені я бачив козаків, їх силу, міць, любов до України, тому, повернувшись опівночі додому, ні разу не жалкував про збиті ноги.”

Сонце усміхнулося здаля:
– Правда, все я бачу з висоти.
Всі народи рівні. А земля
Там найкраща, де вродився ти!

   Павличко був патріотом України завжди, ще задовго до того, як це стало поширеним чи “модним” явищем серед політиків, митцівpavlyichko_2, громадських діячів  тоді, коли за крамольні слова й думки можна було назавжди згинути в сибірській тайзі. Не оминули репресії і поета: з осені 1945 p. по літо 1946 р. його ув’язнили за сфабрикованою справою, звинувачуючи у приналежності до УПА.

   Хоча це було недалеко від істини, бо ж Павличко завжди захоплювався силою духу повстанців: “Мої вчителі  – січові стрільці. Їх у нас було небагато, всього п’ятеро, але кожен знав: зробить щось лихе, то прийдуть хлопці з лісу. Як і знали про те, що при загрозі знову ж таки прийдуть ці хлопці та захистять.”

Вставай, народе, в єдину лаву,
Шикуй козацьку силу знов!
Вставай, твори свою державу!
Пора настала! Твій час прийшов!

   Після ув’язнення влада продовжувала пильно стежити за молодим поетом. Приміром, збірку поезій Павличка «Правда кличе!» (1958) цензура допустила до друку, але пізніше, коли 18­-тисячний тираж розійшовся, вчиталась у вірш “Коли помер кривавий Торквемада” і, знайшовши схожість зі Сталіним, наказала знищити майже всі книги.

…Вони самі усім розповідали,
Що інквізитора уже нема.
А люди, слухаючи їх, ридали…

Не усміхались навіть крадькома;
Напевно, дуже добре пам’ятали,
Що здох тиран, але стоїть тюрма!...

   Незважаючи на гіркий досвід, пан Дмитро не зламався і не навчився по­рабськи боятися влади, її переслідувань. Впертого, амбітного митця­-патріота обирають народним депутатом СРСР, де він гідно представляв Україну, вперто гнув своє: вона має право бути незалежною і самобутньою. Поет розповідає: ”Я приїхав у Москву на перше скликання з синьо­жовтим прапором. Там виніс на обговорення проект, щоб кожен депутат (соціалістичних республік) говорив рідною мовою. З 2010 депутатів 707 проголосували “за”, а решта… Решта – москальня, якій Україна муляла тоді, і муляє зараз!”

Хоч якою нелегкою, а іноді, здавалося б, безперспективною була боротьба за все українське, Д. Павличко не сходив з обраного шляху.

   Материнська сорочка, оспівана поетом у відомій пісні “Два кольори”, стала його талісманом, додавала сил: “Моя червоно­чорна сорочка (а це наші правдиві кольори, кольори УПА!), вишита мамою, згоріла від поту на першому засіданні з’їзду Народного Руху України, де я головував. Вона ще у мене є…”

   З часу здобуття незалежності і донині пан Дмитро вірно служить інтересам своєї держави: посол України у Польщі та Словаччині (1990-­і), посол України в Польщі (1999-­2002), Надзвичайний і Повноважний посол України в Словацькій Республіці (1995­-1998), депутат Верховної Ради (1990­-2006). У 2002 році він став почесним професором Києво-­Могилянської академії.

pavlyichko_1

   Хоча Павличко вже розміняв дев’ятий десяток, він не припиняє літературної творчості. Минулого травня світ побачили дві нові збірки його віршів: “Грім у січні”, що видана дочкою поета, та “Козацькі поеми”. Остання, як наголошує автор, не просто ще одне видання, що зібрало як нові, так і старі “з шухляди” твори Д. Павличка. Ця книжка – промінець підтримки для кожного, хто зараз стоїть на посту чи лежить в окопі, захищаючи Україну в зоні АТО.