Юрко Юрченко : “Сподіваюся, Yurcash зможе здивувати вишукану канадську публіку”

 Юрка Юрченка (справжнє прізвище Нечистяк) знають усі ті, хто хоч трохи цікавився українською поп-музикою 90-их. Хлопчисько, що розбивав дівочі серця, давно виріс і змінив ліричні, трохи солодкаві пісні на дійсно щиру музику, про яку завжди мріяв. Яскравий “камбек” артиста у складі власного фолк-панк-рок гурту Yurcash відбувся 2018 року під час восьмого сезону «Х-фактору». Після більш ніж десяти років затишшя, Yurcash знову запалює всі без винятку майданчики, зокрема й закордонні.  Про минуле і сьогодення, музичну творчість, особисте життя і не тільки напередодні концерту в Канаді Юрко Юрченко розповів читачам “Разом”.
Юрку, у червні чекаємо тебе в Канаді на музичному фестивалі “Золотий клен”. Ти вже знайомий з цією країною? Чим будеш вражати слухача?
– Привіт усім. Багато читав про цю країну, дивився відео, вивчав історію, культуру і зізнаюсь, що мені дуже подобається в ній буквально все! Насправді, до Канади я збираюсь півжиття і віртуально, у мріях, уже там побував не раз. Сподіваюся, Yurcash зможе здивувати вишукану канадську публіку, бо продукт нашого гурту призначений саме на “експорт”.
Що відбувається і відбуватиметься найближчим часом на творчій кухні “Юркеша”?
– Нарешті ми знову взялися до студійної роботи. На носі  – вихід третього альбому, який записаний нами давно, але з різних причин було не на часі його випускати. Гадаю, наш слухач уже знудьгувався за чимось свіженьким від Yurcash.
Коли ти, Юрку, вперше відчув, що музика – це твоє?
– Як зараз пам’ятаю: мені було років 5, коли в сільському клюбі я вперше побував на репетиції рок-гурту, і все – любов назавжди. Так-так, я не вигадую! У нашому селі на Хмельниччині, звідки я родом, був свій рок-гурт (сміється). Мене тоді дуже вразив звук і вигляд патлатих хлопців у штанах-кльошах – ну майже “Led Zeppelin”. Потім я постійно приходив до них на репетиції. Мені дали в руки барабанні палички, потім дозволили натиснути на “клявішу”, і я зрозумів, що музикант.
Яким вітром тебе, закоханого в рок, занесло в педучилище, а потім у педінститут?
– Це батьків план: педучилище, інститут, а потім секретар парторганізації! Тільки не все так сталось, як гадалось. З педучилища мене вигнали за рідкісне розгільдяйство. Я, аби довести всім, що я не “валянок”, закінчив інститут. Отак!
Юрко Юрченко 90-их був мрією дівчат-тінейджерів, а в 2000-их  у тебе несподіване творче затишшя. Що стало його причиною?
Просто все набридло: і тодішній образ, і ліричні пісні, які, відчув, не моє.. Та ще й слава була для мене зайвим тягарем. Я всього-на-всього хотів співати, виступати на сцені, а насправді те, що робив, перетворилося на рутину і справжній кошмар, від якого хотілося негайно прокинутися.
Кажуть, ти маєш негативний досвід співпраці з продюсерами. Тепер твої продюсери – ти сам і народ. Задоволений змінами?
– Абсолютно! Повна свобода – те, чого я так хотів.
Юрку, раніше ти співпрацював з російськими зірками і навіть деякий час жив у Москві, але з початком війни не виступаєш у Росії. Відбулося переосмислення?
– Переосмислення?! Це дуже м’яко сказано, бо я дійсно не уявляю, що можна якось співпрацювати з ворогом і окупантом твоєї Батьківщини.
Ти не раз їздив у зону АТО, бачив, що там відбувається. Чому, на твою думку, досі не вирішилось українське питання?
– Зараз вже не АТО, а ООС, але це ж однаково війна… Думаю, не треба було віддавати ядерну зброю в обмін на гарантії недоторканості (маю на увазі Будапештський меморандум). Була б “кнопка” – не було б цієї війни і Крим ніхто б не зміг анексувати. Знову ж таки суто моя думка, з якою можуть не погоджуватись: щоб в Україні настав мир, війну на сході треба вигравати тільки силою і не інакше.
Що загалом скажеш про нинішню політичну ситуацію в Україні? Як прокоментуєш те, що зараз багато артистів рветься в політики?
– Це цілком нормально. Своєю діяльністю і бездіяльністю політики самі зробили все, щоб у артистів, які йдуть у політику, був вищий рейтинг, ніж у них, професіоналів. Не бачу нічого поганого в тому, що політикою прагнуть займатися і боксери, і рок-музиканти. Один мій друг казав: “Не можна навчити тільки музики і вищої математики – то дано”. Мене дійсно хвилює і дуже лякає єдине, що не всі артисти, які стали новоспеченими політиками, – це справжні українці по суті і духу. Таких називають “політиканами”.
Ти часто концертуєш у незвичних місцях, як-от підземні переходи чи кордон з Білорусією. Прагнеш епатажу?
– Та ні. Просто іноді стає нудно. Ось недавно гурт здійснив тур “червоною гілкою” Київського метро. Так весело, як під час нього, мені вже давно не було.
Юрку, яке ставлення родини до твоєї популярності? Як роль багатодітного татуся поєднується з образом панк-рокера і чи мають твої діти хист до музики?
– Для моєї родини абсолютна норма те, що я панк-рокер, і в ній по-іншому мене навіть не уявляють. Дітки кажуть, що у нас сім’я “шреків”: повна анархія і свобода вибору! Співають усі. Джордж, котрому 12, за півроку навчився грати на бас-гітарі, і я планую долучити його до Yurcash. Шестирічного Джастіна віддам на барабани, а Джулія вже грає на гітарі. Виходить такий собі гурт “Джі-Джі-Джі&фазер” (сміється).
Яку музику слухаєш і як проводиш вільний час?
– Дуже різну. Під настрій слухаю від важкого року до барокко. У мене весь час вільний, отож скажу жартома рядком з пісні гурту S.O.S: “Радію, що схожий на Бога”.
Що найбільше цінуєш у житті, творчості, людях?
– Щирість, чесність і почуття гумору. Я насправді хочу, щоб люди до мене ставилися так, як я до них – тобто, не заважали одне одному жити!
Юрку, що для тебе є успіх?
– Не знаю, ще не досяг, але працюю над цим. Щиро дякую за інтерв’ю, і до зустрічі на безкраїх просторах Канади!