Карикатури Юрія Журавля – в бій з олівцем!

Ot-Vinta

Карикатури Юрія Журавля
Музикант з олівцем, чи художник на сцені?

 

Учасники гурту “От вінта!” з Рівного під час дружньої зустрічі з торонтівцями з нагоди презентації виставки творів Юрія Журавля – не тільки лідера та музиканта цього вокального колективу, а й художника, аніматора,  актора і сценариста – показали себе справжніми оригіналами і в одязі, і в манері співу, і в розкутому, але щирому і відкритому  спілкуванні з присутніми. Їх представляють публіці як “красиві, сексуальні, талановиті, співучі, патріотичні, скромні” (так вони самі себе характеризують)  і, як кажуть на Галичині,  “зварйовані”.  Окрім згаданого вже Ю. Журавля, до складу гурту входять Віктор Пилипчук (гітара, сопілка, укулеле, бек-вокал), Олександр Мартюшев (барабани) і Володимир Загиней (електро-козабас, бек-вокал), котрі на 10 років молодші за свого лідера.  Так як “От вінта!” активно використовує в своїй творчості український фолк, то і назвали цей жанр свого виконання «украбілі».
IOAa9pO3mg0Юрію Журавлю – 42 роки. До вже згаданих сфер його інтересів та творчої діяльності додалась ще й громадська робота, особливо останнім часом, коли він не лише був присутнім на Майдані як лідер гурту, а й творив там, передаючи в своїх роботах і власне ставлення до подій, що розгорталися в Україні, і демонструючи в них свою особисту громадянську позицію українця – патріота.
Девіз життя: «Розумний вираз обличчя – не ознака розуму. Посміхайтесь!!!» Тож про все, чим живе, що “болить” і про що мріється – наша розмова з Юрієм Григоровичем.
– Коли вислів “Слава Україні!” став для Вас важливим і зрозумілим висловом справжніх патріотів?

– Якось ми виступали в Жашкові (це місце народження Коновальця) на фестивалі “Земля героїв”, там було так багато патріотичної, радикально налаштованої молоді – аж дзвеніло…І от побачив, як п’янющі молодики викрикували “Слава Україні! – Героям слава!” і зрозумів, що це огидно і невчасно. Саме в період Майдану я остаточно усвідомив значення цього гасла,  його силу і вагомість.

– Що за дивна назва у Вашого гурту? Чому “От вінта!”? Це ж наказ не українською…

– Нас часто запитують, чому російська назва у  такого патріотичного гурту. Все з дитинства. Я обожнюю фільм “У бій ідуть одні старики”, і коли розкручували гвинт на літаку і вигукували: “От вінта!”, це мені дуже подобалось. І я давно думав, що, коли у мене буде щось своє, гурт, наприклад, я назву його саме так. А тепер ця назва дуже зрозуміла нашим ворогам: нехай знають, що ми набираємо обертів.

– Як утворився гурт?

– Це було вже під час моєї роботи у театрі – студії “Від ліхтаря” у місті Рівному. Моя покійна дружина працювала там режисером, вона робила виставу “Пеппі Довгапанчоха, а я вирішив зробити живе музичне оформлення.  Зібрав невеличкий оркестрик , який грав збоку біля сцени. На одній з вечірок після вистави ми з хлопцями виступили вперше з нашими такими  собі “наробками” у стилі рок-н ролу ( я був фанатом музики 60-их).  Ось тоді й виникла ідея створити свій колектив. А вже по приїзді додому ми створили клуб прихильників музики 60-тих і грали, грали, грали…Це був, напевне, 1996 рік. Нас помітили, почали запрошувати на фестивалі, де ми навіть здобувати пермоги. А в 2000-у році з’явився перший альбом “Дригтиндимба”, до якого я зробив мультфільм на пісню “Не мала баба клопоту – купила порося” в програмі Флеш. Музику і слова до композицій гурту пишу сам.

 

-Деякі ваші пісні сприймають неоднозначно, наприклад,  пісню “У мене між ногами “Україна”. Розкажіть про неї більше.

– У 2012 році ми випадково стали учасниками міжнародного фестивалю в Сопоті (Польща), на який відбирались виконавців, у кого був найбільший розпродаж дисків, а ми по цьому критерію ніяк не підходили. Гурт наш саме давав концерти в невеличкому польському містечку, як завжди, грали “Рок-н-рол для черепах”, веселили публіку, яка підтанцьовувала, бо не могла всидіти на місці. Був там і місцевий мер, зацікавився він, як і інші глядачі, і нашими інструментами, і жовтими комбінезонами, і репертуаром – ось тоді нам запропонували подати заявку і представляти Україну в Сопоті. Коли ми сказали, що будемо грати “У мене між ногами “Україна”, директор фестивалю був спочатку шокований, а потім почав обурюватись: мовляв, що це за музиканти, що дозволяють собі так безцеремонно  говорити зі сцени про свою країну. Ми і наші хлопці – українці змогли йому пояснити, що “Україна” – це велосипед, тоді й він згадав, що теж мав такий ровер у дитинстві. Поштовхом до написання саме такого тексту став напис “Україна” для українців “ і зображений ровер на футболці  нашого друга.0CYJRYHJA9

 

– Ви говорили про навчання дітей рідної мови на основі мультиплікації. Плануєте щось у цьому напрямку?
 

Ця справа дуже відповідальна. Я відчуваю, що, напевне, осилив би її, якби мене клонували. Дуже щільний графік роботи – збірка, концерти… А до цього проекту потрібно ставитись дуже акуратно і відповідально, та й  затрати потрібні, погодьтесь, чималі..

– Ви часті гості на українському телебаченні? Чи потрібно щось змінювати в його політиці й роботі сьогодні?

– Вважаю, що саме зараз потрібно не піддаватись на провокаційну політику російської пропаганди, а показувати, що в Україні є багато хорошого. Сьогодні не лише на телебаченні багато викривленої інформації у новинах,  а і на музичних каналах, на які взагалі нереально пробитись – скрізь потрібно “бабло”. Зараз майданівський міністр культури пробує виправляти ситуацію, але неможливо зробити  все й відразу. Головне, виховувати в людях патріотизм та розуміння, що бути патріотом зараз – це  чесно і відповідально робити свою справу та ідентифікує себе  як українця. Як сказали брати Капранови, “українець – не той, у кого дід-прадід українці, а той, у кого дочка і син українці”.

– Що за напрямок рокабілі? Як визначились, що це саме Ваше?

– Ми починали, як рокабіли, а  саме  наш стиль називається украбілі. Рокабілі синтезує в собі негритянський ритм-блюз і американське кантрі, а ми це американське кантрі замінили нашим українським фольком, він і ближчий нашому народу і набагато глибший, цікавіший і ширший. Вийшла така собі вибухова суміш. Серед рокабільних гуртів дуже багато проходить фестивалів, де традиційно грають музику в стилі Білла Хейлі, Елвіса Преслі. Ми ж пішли вліво-вправо від нього, змінили мову й  свій зовнішній вигляд. Зазвичай рокабіли роблять собі коки, баки, носять шкіряні куртки, джинси… В мене ж зачіска бачите яка, а наші концертні жовто-чорні комбінезони одним нагадують костюми пілотів, іншим – осінезаторів. Думаю, чим більше люди бачать у нас дивного і загадкового, тим цікавіші ми для них. А в машині люблю слухати AC/DC.

– Як батьки ставились до Вашої музичної творчості? Чи у них стосовно Вас були якісь свої плани на майбутнє?

– Тато у мене військовий, а мама – вчителька фізики і математики. Музикантом вони мене точно не уявляли. Батько був упевнений, що я теж стану військовим, продовжу сімейну династію, тому хотів, щоб його гордість – син – навчався в суворовському училищі. Для дітей офіцерів перед вступом були організовані підготовчі збори, куди й мене відправили, а наступного для я вже мав розбиту голову, бо не хотів прати чужі шкарпетки. На цьому моя кар’єра військового скінчилася. Якби не захоплення музикою, я, напевне, став би художником – мультиплікатором, або аніматором, а, може, і вчителем…

Ви часто працюєте з дітьми. А чи є у планах стати продюсером для когось із молодих співаків?

– З цим в Україні дуже важко. Більшість продюсерів беруться за ті проекти, які швидко, вже завтра, дають дохід. Бояться братись за проекти, які розраховані на більш довготривалі терміни. Якщо ж взяти мої плани створити Абетку, то від неї, звичайно, не отримати великих коштів, але можна зробити великий вклад в освіту, навчивши діток любити рідну мову.

Якби можна було повернутись в минуле, чи хотіли б Ви щось змінити у своєму житті?

– Все, що зі мною трапляється останнім часом, стається не випадково. Мені вже 42, можливо, я вже скоро і не зможу скакати на сцені. Як художник я теж розкрився вже у зрілому віці. Але не шкодую ні про що, окрім…того, що втратив  минулого року свою дружину. Інколи я думаю, що ми з доцею могли б щось зробити, щоб залишити її на цьому світі набагато довше. Це єдине, за чим я жалкую..

Ваша активна мистецька діяльність спонукає до частих знайомств і нових зустрічей? Це не втомлює?

– Я б не сказав, що коло спілкування розширюється. Воно у мене одне і те ж, але стає більш щільним і міцним. Я щасливий від того, що в зв’язку з теперішніми подіями, відпали так звані “приятелі”, а залишилось багато вірних друзів, які не підведуть і у важких ситуаціях,  і завжди щиро радітимуть моїм успіхам.

1500793_643981095644851_331610220_o

Що для Вас успіх? Вважаєте себе успішним?

 

– Важко так відразу сказати… Я щасливий, що мої художні роботи подобаються людям. Дякуючи Інтренету, особливо ФБ, який є зараз одним із дуже прогресивних носіїв новин, коли з’являється якась моя нова робота і у неї не тільки близько 1000 лайків, але велика кількість перепостів – це радує. Так, як сталось з Небесною сотнею, з листівкою новорічною, де малий сидить на касці беркутівця, як на горщику. В один день я побачив, що моя творча сторінка набрала 200-300 чоловік. Тобто, як інтернет-художник я себе реалізував. Коли я писав картину  про Небесну сотню,  мені у ФБ прийшло повідомлення від батька одного з загиблих хлопців. Він переживав, що його син був непримітним, і я міг його і не згадати у картині. Я попросив вислати фото хлопця і, коли на нього поглянув, написав у відповідь, що син його є на картині, і відіслав відразу ескіз.  Батько плакав…

Успіх – це велике задоволення від того, що ти робиш і що твоя робота подобається людям. Тоді я відчуваю себе щасливим!

– Розкажіть про Ваш проект “Карика-дурка”. На якій він стадії? Яка мета цього проекту? Він комерційний?

Я не є комерційно підкована людина. З “Карика-дуркою” вийшло трохи не так, як планувалось. Гроші ми зібрали за допомогою “спільнокошту” – хто скільки міг, стільки і давав. Виготовлення книги ще в процесі. Там будуть і карикатури, і шаржі, і зображення з моєї книги “Мазепа. Крок до правди”…

Які проекти Ваші,  як художника, були першими і найцікавішими? З ким співпрацюєте?
 

Мальована історія України – спільний проект з братами Капрановими. Книга зроблена у стилі “монументального шаржу”. Я малював Байду, Вишнівецького, Мазепу, Аттілу, царицю Амагу – тих історичних героїв, до яких немає фотографій або портретів, сам придумував їх образи, характери. Книга вже була перевидана два рази. Зараз вона буде передаватись “Форумом видавців” ще раз. 5 років тому мною була написана і проілюстрована книга “Мазепа. Крок до правди”. В Україні проходила акція “Не будь байдужим”, і в її рамках виходила моя книжка до 300-річчя повстання Мазепи. Тираж був невеликий –  5000 , книга – безкоштовна, і розійшлась вона серед діток неймовірно швидко. Це моя улюблена робота.1277510_633933546639936_629959301_o

– Ви можете назвати себе  художником революції?

Стосовно цього ми розмовляли з Іваном Леньо з Kozak system. Це було якраз напередодні 18 лютого, коли ми знімались у проекті Шевченкіада, представляли пісні на слова Кобзаря. І ось тоді у нас виникло питання, хто цього року на День незалежності України буде виступати на Майдані Незалежності. Чомусь почали перераховувати таких виконавців, як Ані Лорак, Таїсія Повалій, Потап і Настя Камєнских…Ми зрозуміли, що, як кажуть, “зброя яка салютує, не підходить для бою, для стрільби в окопах”. Ми дійсно окопні бойові музиканти, які актуальні тоді, коли потрібно боротися, а не тоді, коли відбувається святкування.

1602201404_4104337_10895170

 – Як така активна людина відпочиває? Теж активно?

Люблю грати у волейбол. Але, насправді, відпочивати часу немає, багато всього хочеться встигнути зробити. Відпочиваю на гастролях, та й зміна діяльності для мене теж відпочинок: пограв, помалював, побігав, поспав. Зізнаюсь – дуже люблю спати.

– Чи не боїтесь, що за малюнки Вас можуть і “покарати”, адже Ваші особисті коментарі до них часто підкріплені “гарячим” слівцем.

– Є дружній шарж, і є карикатура. Я буду малювати, коли і де завгодно і кого завгодно. Ось зараз мені, наприклад, подобається Ярош, але якщо він “підведе”, я буду його зображати, як його бачитиму на даний момент. Якщо він завтра зробить якусь помилку, я обов’язково це розкрию у своєму шаржі, щоб нагадати: наступного разу потрібно бути більш відповідальним!

Так само було і з карикатурою на Порошенка (“На бочці з порохом”). Потрібно тримати людей в тонусі, щоб не з’являлась ейфорія. Ми маємо критикувати нашого президента, щоб він не забував про своє високе місце і хто його туди привів.

Ми повині розуміти, що разом із нашими можновладцями маємо розбудовувати країну, а не сидіти на дивані і критикувати, що і хто зробив не так.

Хто Ви є більше – художник, музикант, громадський діяч?

– Я себе ні художником, ані музикантом не вважаю. Можливо, я музикант  в той момент, коли одними малюнками не можу висловити те, що наболіло. І художник, коли музикою, співом усього не розкриєш. Театр – це особливий вид мистецтва, який поєднує в собі багато жанрів, і в театрі я відчував себе  трішки режисером, і продюсером, і композитором, і актором.

–  Ваші побажання нашим читачам?
Що ж зараз побажати, як не миру. Миру нам усім!

1911133_876313382401950_8588424558581621841_o