Весняна сторінка для малечі

Легенда про підсніжник.


Колись давно-давно не було на землі ні квітучої весни, ні теплого літечка, ні навіть золотої осені. Всю землю вкривав сніг, стояли тріскучі морози, завивав холодний вітер. Люди жили в гіркій безнадії.
Змилосердився над ними Господь і вирішив послати землянам звістку квіткою з райського саду, що скоро кінець їхнім стражданням. Дивився Він на море квітів у своєму саду та міркував, яку ж вибрати посланцем.
– Я тут найкрасивіша, – рішуче ступила вперед біла троянда. – Ніхто, крім мене, не вартий цієї честі!
– Так, ти красива, зухвала і гордовита квітка, – мовив Господь. – Тільки люди будуть милуватися твоєю красою, але до рук не братимуть через гострі колючки. Зашарілася троянда від сорому та так і залишилася назавжди червоно-багряною.
– Я піду! Лише така cильна і витривала квітка, як я, може стати Твої посланцем, – впевнено мовив едельвейс.
Всевишній розважливо похитав головою:
– Сильний духом едельвейсе, відтепер ти поселишся високо в горах, щоб могли помилуватися тобою люди, схожі на тебе. Труднощі, які вони зустрінуть по дорозі до тебе, вилікують їх від самовпевненості, якою ти сам, бачу, страждаєш.
– Не слухай їх, Отче, – улесливо обвив ноги Господа плющ. – Хіба вони варті Твоєї уваги? Ось я – Твій вірний слуга…
– Стелишся мені під ногами, то стелись і людям! – не дослухав Всевишній і пішов далі садом.
Раптом його увагу привернула маленька тендітна квітка, що самотньо росла скраєчку. На тонкій, проте сильній стеблинці красувалася білосніжна квітка-краплинка. Це був підсніжник.
– А ти чому мовчиш? Чому не хвалишся? – звернувся до нього Господь.
– Отче, не маю чим хвалитися. Нічого в мені немає особливого… Та, якщо на те воля Твоя, радо піду до людей.
Так скромний та покірний підсніжник знайшов свою винагороду. Відтоді тільки-но зима починає слабнути, спішить він своїм цвітом сповістити людям, що Господь їх не забув.