Василь Симоненко: Я – українець. Оце і вся моя біографія

До 80-ліття від дня народження.
Василь Симоненко біографія

photoСьогодні усе для тебе –

Озера, гаї, степи.

І жити спішити треба,

Кохати спішити треба –

Гляди ж не проспи!

 

    Уже понад півстоліття немає з нами Василя Симоненка – “витязя молодої української поезії”, життя якого було коротким, як спалах (всього 28 років). Та живе його щира й прониклива поезія, що, за словами Олеся Гончара, “вийшла із самих глибин народного життя. З мудрості народу, з горя його і його звитяжної боротьби виспівана вона. Звідси цей дух непоборний, яким вона пройнята, звідси та розпашіла пристрасть, яка буяє в ній…”
   Скупі рядки біографії Василя Симоненка, як коротка рисочка між датами народження і смерті. Народився майбутній поет на Полтавщині 8 січня 1935 року в глухому селі Біївці Лубенського району. Ростила його мати – Ганна Щербань, яка працювала в колгоспі, батько ж залишив сім’ю, коли Васильку ще не виповнилося й року. Поет згадував:

   В мене була лиш мати.

   Та був ще сивий дід.

   Нікому не мовив «тату».

   І вірив, що так і слід.

   Федір Трохимович – “сивий дід” – дуже опікався онуком, самотужки освоївши грамоту, любив книжки, майстерно вишивав рушники і сорочки, розповідав хлопчикові про історичне минуле українського народу.
  1952 р. із «золотою медаллю» закінчив Василь Тарандинцівську школу-десятирічку та продовжує навчатися, здобуваючи вищу освіту, в Київському державному університеті на факультеті журналістики, який закінчив в 1957 р. Працює в обласних газетах «Черкаська правда» і «Молодь Черкащини», пізніше – власним кореспондентом «Робітничої газети» в Черкаській області.
   Активно долучився В. Симоненко до роботи в Клубі творчої молоді, заснованому навесні 1960 року в Києві. Учасниками цього Клубу – культурно-мистецького осередку – були Ліна Костенко, Іван Драч, Алла Горська, Іван Світличний, Василь Стус, Микола Вінграновський та інші відомі поети.
   Оце і вся біографія Василя Симоненка – не дожив і до тридцяти, не судилося… Влітку 1962 року його жорстоко побили працівники міліції, що не могло не позначитися на здоров’ї поета, хоча офіційна причина передчасної смерті – рак. 13 грудня 1963 року Василя Симоненка не стало. Вдовою залишилася молода дружина, без батька – маленький син Олесь, без великого поета – українці… На пам’ятнику Симоненку в селі Біївці викарбувані рядки його поезії, відомі сьогодні кожному в Україні:

   Можна все на світі вибрати, сину,

   Вибрати не можна тільки Батьківщину.

   Поет став однією із перших жертв радянської репресивної системи 1960-х, що будь-якими методами намагалася придушити рух опору “шестидесятників”: його чорнили і залякували, переслідували, забороняли друкуватися, замовчували після смерті. «Тиша і грім» – єдина збірка, що вийшла друком за життя Симоненка (1962), всі інші твори розповсюджувалися завдяки самвидаву, що жорстоко переслідувався владою. Вже після смерті його друзі доклали чимало зусиль, щоб побачили світ Симоненкові «Земне тяжіння» (1964), збірка новел «Вино з троянд» (1965), «Поезії» (1966), книжки «Лебеді материнства» (1981), том вибраних поезій (1985) та дві книжки для дітей.

My9AYiTB18Q

   Поетичне слово В. Симоненка, просте і пристрасне, розважливе і гостре, пройняте вірою у високі ідеали, повертало українцям втрачену Батьківщину. Не оминав він болючі проблеми доби, викривав псевдопатріотів, бюрократів, кар’єристів, був нещадний до ворогів Батьківщини й рідного народу. Ми віримо кожному слову поета, яке бере за душу, хвилює, будить думку, кличе до дії:

   …Ви, байстрюки катів осатанілих,

   Не забувайте, виродки, ніде:

   Народ мій є! В його гарячих жилах

   Козацька кров пульсує і гуде!

 

   Народ мій є! Народ мій завжди буде!

   Ніхто не пересилить мій народ!

   Пощезнуть всі перевертні, й приблуди,

   І орди завойовників-заброд!

 

   1995 року Василеві Симоненку посмертно присуджено Національну премію України імені Т. Г. Шевченка.


підготувала Наталя Русин