Український австралієць Пилип Вакуленко

Мало кому в Україні відомо про письменника, художника і фотографа Пилипа Вакуленка (1923-2007), що й не дивно, адже близько 60 років прожив він у далекій Австралії, куди його ще зовсім молодим після Другої світової війни занесла доля.

   Народився П. Вакуленко 21 липня 1923 року в с. Новософіївка на Харківщині. Що то були за часи, добре відомо: колективізація, розкуркулення, голод, переслідування інакодумців, тобто тих, хто не поділяв політику більшовиків. Ці нещастя довелося пережити Пилипові в дитинстві та підлітковому віці, на селі тоді всім було непереливки, але терпіли, важко працювали, мріяли про краще життя. Отож хлопець по закінченні середньої школи в Богодухові відправився у м. Вовчанськ і пішов там на вчительські курси. Працювати в початковій школі молодому спеціалісту випало недовго: почалася війна, і 1942 року він разом з тисячами молодих українців був вивезений до Німеччини на примусові роботи. Потім потрапив у табір для переміщених осіб у Західній Німеччині, де працював учителем.  Після війни ще деякий час залишався в цій країні, навчався у Регенсбурзі – великому місті, що в Баварії.

   На Зелений континент, як називають Австралію в світі, Вакуленко приїхав 1948 року. Слід сказати, що країна-материк не надто приязно приймала іммігрантів, зокрема й українців, тому попервах вони були раді навіть чорній роботі. Вакуленко, відпрацювавши за контрактом у залізничному депо в Порт Августі, поселився в Аделаїді – портовому місті, що в мальовничій місцевості на березі Індійського океану, столиці Південної Австралії. Після закінчення заочного курсу в Інституті прикладного мистецтва в Мельбурні, почав працювати у сфері поліграфії, а 1962 року заснував власний бізнес – підприємство фотонабору (видавництво “Австраліяна”).

   Австралійська природа так зачарувала українця небаченою досі екзотикою, що його, як людину, котра цінувала, відчувала і розуміла прекрасне, охопило нездоланне бажання відобразити побачені красоти та враження і словом, і пензлем. Понад півстоліття свого життя присвятив П. Вакуленко написанню художніх і науково-публіцистичних творів та створенню ілюстрацій до них. В українських журналах і газетах Австралії з’являються його цікаві оповідання як для дорослих, так і для дітей, що супроводжувалися його ж малюнками. 1955 року побачила світ книга Вакуленка для дітей “Весела кукабара” з його кольоровими унікальними ілюстраціями, на яких зображені всі екзотичні тварини Австралії, а за два роки не менш чудовими картинками дивовижної природи і життя аборигенів він прикрасив  книгу “Літаючі самоцвіти” Божени Сірко (її псевдонім Б. Сібо). Яскравий талант Вакуленка – ілюстратора був добре відомий українському письменству в Австралії, тому, наприклад, Дмитро Нитченко (його псевдонім Д. Чуб), якого величали патріархом української літератури в цій країні, довірив йому зробити малюнки до своїх книг “На гадючому острові”, “Стежками пригод”, збірника української прози й поезії під назвою “З-під евкаліптів”.

   Видання книг Пилина Вакуленка “В джунглях Нової Гвінеї” (1952), “Весела кукабара” , «Мої австралійські сороки» (1956, 1970), «У царстві коралів» (1977), «Папуа Нова Гвінея» (1979), «Романтика і дикі квіти» (1987) та інші сьогодні містяться у головних бібліотеках Австралії. До речі, книга “У царстві коралів” про екзотичних австралійських мешканців підводного світу вважається вершиною творчості письменника та ілюстратора.

Закоханий у природу Вакуленко захоплювався садівництвом, квітникарством та фотографуванням, але найбільша, найперша і свята його любов – любов до України та  рідної мови – була палкою і нев’янучою. Українська спільнота Австралії добре знала його як пристрасного українця-патріота, тому й довірила очолити Товариство української мови в м. Аделаїді. Він завжди жваво цікавився життям в Україні, з великою радістю зустрів звістку про здобуття нею незалежності. 1991 року Пилип Вакуленко побував на Батьківщині, про що мріяв не одне десятиріччя, а кілька років по тому був прийнятий до Спілки письменників України. Щире освідчення у любові до української мови –  його поезія “Моя ти рідна, горда мово!”

Як не любить ту мову нашу?

Мені вона найкраща в світі,

Гарніша, ніж весняні квіти…

І, як найпершої любови,

Не заміню тієї мови!

Її ніколи не віддам

В поталу недругам. Не дам

Над нею кпити і сміятись,

Щоб легкодухим не страхатись,

Скажу за тебе гнівне слово,

Моя ти рідна, горда мово!

П. Вакуленко. 1973, Австралія