Танок на майдані Конго – гуру українського хіп-хопу

В історії сучасної української музики не так вже й багато гуртів, які не тільки проіснували більше двох десятків років, але й стали рушієм цілої музичної епохи. Традиційно, коли йдеться про український хіп-хоп, на думку спадає надзвичайно емоційний та щирий гурт “Танок на майдані Конго” (ТНМК), що працює у цьому жанрі з елементами року, джазу та фанку. І хоч склад колективу, як часто буває в творчому світі, не раз змінювався, його учасники не збираються ані зраджувати своєму стилю, ані “сходити з дистанції”. Про минуле гурту, активне сьогодення і плани на майбутнє я дізналася від одного із засновників “Танку на майдані Конго” Олександра Сидоренка – Фоззі.

Олександре, з чого почався “Танок на майдані Конго”? Яку дату вважаєте точкою відліку?
Взагалі, у нас є два відліки: до нашої ери та після нашої ери. 14 червня 1989 року ми зібрались як шкільний ансамбль “Новые дома” (прим.: за назвою мікрорайону в Харкові, де мешкали хлопці). Отож святкуємо цей день, тому що почали тоді грати разом, а вже 1996 – перед відбором на “Червону руту” – народження “ТНМК”, коли почали співати українською мовою. Нам 21 рік, але граємо ми разом 28.
Чи правда, що у вас було два варіанти “вирватися” з дому: спорт або музика?
Та ні, не було такого. Це ж не гетто якесь, де можна або наркотики продавати, або реп читати! Були радше дві мрії: спочатку стати футболістом, потім – музикантом. Насправді, жили ми в звичайному радянському райончику “хрущовочок”: нічого жахливого, але, з іншого боку, нічого й прикольного. Той період нашого життя видавався нам не настільки критичним.
Чому гурт перейменувався у “Танок на майдані Конго”? Це був якийсь новий меседж?
Зрозуміло, що меседж. Я тоді читав книгу “Історія джазу”, де є дуже яскрава історія про площу Конго, що в Новому Орлеані. Там був базарчик, на якому збиралися раби-африканці, співали свої пісні та танцювали. Вважається, що саме на цій площі зародилася чорна музична культура, зокрема джаз і блюз. Я написав про це пісню. Приблизно тоді ж Максим Литвиненко, який був флейтистом гурту, заявив, що назва “Новые дома” не дуже вдала, бо в гурті вже були учасники з інших районів, і що класно підійшла б назва “The Dance on the Congo Square”. Максим знав англійську, тому ми на нього дивилися трохи знизу вгору. Вирішили: о, круто, треба міняти назву! Зрозуміло, що вона була дурна, адже доводилося тисячу разів пояснювати людям її значення і яке має відношення до Харкова. Минуло відтоді стільки років, що ми вже звикли.

У кожного в гурті є особливий “нікнейм”. Що означає Ваш “Фоззі”?
Коли Фагот і Флют вели передачу “RAP обойма”, у них була така “фішка”, що всі ведучі називалися на “ф”. Коли я прийшов до них, то сказали, щоб і я придумай собі ім’я на букву “ф”. Оскільки я був фанатом “Muppet Show”, пригадав собі ведмедя Фоззі – персонажа, який постійно сміється над своїми невдалими жартами – і заявив, що іменуватимуся Фоззі. Цікаво, що через багато років мені довелось озвучувати Фоззі з фільму “Маппети” для прокату в Україні. Було весело!
Як поясните цікавий факт: жодної перемоги гурту на місцевому фестивалі “Зірки Харкова”, хоч було кілька спроб, і відразу успіх на престижній “Червоній руті”?

Хто його знає! Мабуть, тому, що “Червона рута” орієнтувалася на якийсь прогресивний музончик, а “Зірки Харкова” надавали перевагу чомусь традиційному. Насправді, “Рута” задала нам азарту! До того ми чотири роки щось грали, виходили десь у фінали, але ніколи не перемагали.

“Родзинка” ТНМК – мова, якою написані пісні: такий цікавий, зрозумілий кожному, український суржик. Як так сталось, що мешкаючи в російськомовному Харкові, ви почали писати українською?

 

Спочатку ми робили щось російською, але воно якось не дуже виходило та й просто не подобалося. Коли ж вирішили спробувати себе на фестивалі “Червона рута”, однією з вимог якого було виконання трьох пісень українською мовою, запрацювали у цьому напрямку. Отож “Червона рута” задала курс, якого тримаємося досі й не жалкуємо.
До речі, що скажете про закон щодо квот для української мови на радіо? Тепер якісної української пісні стане більше?
Знаєте, головне завдання пісень на радіо – не дратувати слухача. Наші пісні, за винятком кількох, на радіо ніколи й не потрапляли. Теоретично закон цей повинен вплинути на музику, а практично, як на мене, потрібно провести аналіз (років так за 5) і тоді вже дивитись, чи щось дійсно змінилося.
А “північні сусіди” вас до себе кличуть?
Багато хто з українських виконавців не проти з’їздити з концертом… Запрошували, чого ж ні. Був період до війни, коли там активно цікавилися українською музикою.
І зараз зо 2 рази на рік запрошують на деякі фестивалі.
Ми, звісно, відмовляємо. Тепер мені в жодний спосіб не цікаво, що у них там.
Зараз ТНМК такий, яким його хотіли бачити в 90-і?
А Бог його знає! Тоді хотілося просто грати. Зараз, поки є що написати, треба писати! Уявлялося спершу одне, потім – інше. Я якраз пишу пісню, яка називається “Ми смішили Бога”. Вона про те, що, будуючи плани у 80-их, 90-их чи зараз, ми все одно смішимо Бога, тому що скільки не плануй, все виходить зовсім по-іншому.
За понад 20 років були серйозні суперечки в “Танку…”?
Суперечки постійні. Є гурти, які будуються в проектний спосіб: є людина, яка все вирішує , а решта – найманці. Є гурти, побудовані, як наш, на майже родинних взаєминах. Не буває постійно абсолютного щастя, різні періоди переживаємо. Треба вміти домовлятися, поступитися. Час доводить, що надважливо у колективі зберегти відчуття себе і своїх.
За вами закріпився образ хлопців-розбишак, бунтарів. Плануєте дорослішати?
Ми дорослішаємо! Якщо подивитися на нову програму з симфонічним оркестром, яку ми готуємо, то це дуже помітно. Треба бути повним дурнем, щоб вдавати з себе хлопця 20 років, якщо тобі 40. Пишеться про інше, музика змінюється. Ми не завжди можемо на себе об’єктивно подивитися, тому що ми всередині цього процесу, але мені здається, що таки дорослішаємо.
Що зараз відбувається у гурті? Які найближчі плани?
У лютому продовжуватиметься низка концертів з симфонічним оркестром, про який я  згадував. Вже зараз готуємо пісні для нового альбому: записуємо всілякі мотивчики, тексти, граємо.
Про що буде альбом?
У нас такого не буває, щоб визначалась певна тематика, щоб писали про одне і те ж. Зазвичай про альбом (кожен з них живе власним життям) ми самі починаємо щось розуміти за 5 хвилин до виходу платівки. Неможливо сказати, що ось цей буде лише про війну, а цей тільки про кохання – це маркетинг. Ми ж не пишемо для “Русского радио”, де неодмінно має бути “я”, “ти” і ще щось про любов.
Олександре, що надихає? Коли найкраще пишеться?
Я люблю писати біля моря, а якщо позаду гори, то взагалі ідеально! Особливо, коли початок осені… Так, щоб зранку писати пісні, ввечері – прозу, сидіти на балконі, споглядати, відчувати. Взагалі, коли всі відпочивають, мені подобається сидіти і писати. Це для мене найкращий відпочинок.
Ви автор шести книг. Як узгоджується письменництво з участю в гурті?
А як це може заважати? Приїхали ми, наприклад, кудись, я почув якусь цікаву історію – записав її, потім допрацював, і готове оповідання. Взагалі у нас в гурті завжди було так, що, крім музики, кожен мав багато різних напрямків для діяльності. Література для мене – одне із хобі, з розряду “B-side”. Заважають комп’ютерні ігри: як засяду грати в комп’ютерний футбол, то знаю, що він може вкрасти у мене чимало часу.
Що цікавить Вас, окрім музики?
Музика –  головна справа життя. Є хобі, як я казав, – це література та ще “живий” футбол. Я капітан української команди – збірної творчих людей. Граюся в письменника, граюся в футболіста, але головне, звісно, музика. Були якісь сольні проекти: записав три альбоми пісень, що не потрапили в альбоми гурту.

Чи вважаєте когось прикладом для наслідування та хто з оточення вплинув на життя гурту?
Актор Ігор Арнаутов, разом з яким ми працювали на “Приват TV” в Харкові в середині 90-их та завдяки якому наш гурт почав співати українською. Ігор віртуозно співав на різних вечірках таким неповторним суржиком, що просто заразив нас! А потім був Анатолій Калениченко і “Червона рута”. Ми могли елементарно навіть відбір не пройти на цей пісенний фестиваль. Якби харків’яни визначали переможця, ми б однозначно не пройшли. Калениченко дав нам шанс, і ми вже далі намагалися ним скористатися. Сподіваюсь, що історія ТНМК ще далека від завершення. Я маю для себе ще багато питань щодо творчої реалізації, хочеться писати ще більше та якісніше – одно слово, розвиватися далі. Історія триває, ми нікуди не поспішаємо!
Що таке успіх для Фоззі і для “Танку на майдані Конго”?
Це залежить від того, з ким порівнювати, наприклад, з Майклом Джексоном чи з сусідом по парадному входу! Успіх – поняття відносне. Він, як на мене, іде хвилями, як шоу на телебаченні: виходить воно, і за два тижні кожна собака на нього реагує, за місяць чи два інтерес до нього меншає, а тут нове шоу – і про старе вже забули. В успіху немає нічого вартісного. Мріяти про те, що станеш успішним? І що це тобі дасть? Головне досягати якоїсь мети і відразу ставити собі наступну, завжди рухатися вперед. Абсолюту не існує!