Покутське містечко Гвіздець

 

Є в Україні чимало досі маловідомих, але багатих історією, людьми та пам’ятками містечок та сіл, серед яких і мій рідний, на дві тисячі мешканців Гвіздець. Розташований він у Покутті – мальовничому Пруто-Дністровському куточку Івано-Франківщини. Містечко має рідкісну й дивну назву. Походить вона від давньослов’янського слова “гвізд”, що означає “дрімучий ліс” чи “поселення серед лісу”. У писемних джерелах Гвіздець вперше згадується в записі 1373 року.

Палац князів Пузинів (не зберігся)

   Так склалося історично, що серед мешканців і будівничих містечка, окрім корінних українців, були євреї, поляки, вірмени, представники інших національностей. Тут народилися, жили, вчилися чи працювали відомі особистості, зокрема, з 1715 року і аж до Другої світової війни доля Гвіздця тісно пов’язана з діяльністю нащадків Рюриковичів – спольщених князів Пузинів.

Синагога у Гвіздці (ХVII ст., не збереглася)

Отже, виходить, що Гвіздець – княже містечко. 1863 року тут народився батько Цьопи Паліїв, ім’ям якої названо одну з українських суботніх шкіл Торонто, отець Іван Паліїв. Талановитий український художник і графік кінця ХІХ – початку ХХ ст. Ярослав Пстрак також із Гвіздця, як і нинішній посол України в Канаді Андрій Шевченко. У 30-х роках ХХ ст. в містечку жив і працював адвокатом засновник “Січей” Кирило Tрильовський, досі збереглися будівлі його канцелярії й власного помешкання. З польських діячів назву, зокрема, творця сучасної польської школи кіно Ежи Кавалеровича, який народився у Гвіздці 1922 року. Тепер у родовому будинку Кавалеровичів роташована Гвіздецька бібліотека для дітей.

Будинок з 1904 р. (історична пам’ятка)

   Упродовж своєї багатовікової й нерідко трагічної історії зазнавав Гвіздець чимало нищень і руйнувань, зокрема 1594 року внаслідок татарського набігу. Багато жителів містечка загинуло в роки Першої світової війни, а в часи Другої світової – більшість, насамперед євреї. Якщо 1941 року в Гвіздці проживало 4380 осіб, то на початок 1959 року – 1339.

Дзвіниця

   Усі ці історичні перипетії відбилися, на жаль, і на пам’ятках Гвіздця. Не дожив до наших днів оборонний замок. Від ратуші залишився тільки майдан. Не збереглися єврейські синагоги, зокрема дерев’яна ХVІІ століття. Серед втрачених архітектурних пам’яток містечка – збудований у класичному стилі палац князів Пузинів. Із збережених пам’яток маємо церкву Різдва Пресвятої Богородиці, що збудована 1855 року і якій притаманні тогочасні архітектурні особливості: дерев’яна, рублена, броньована бляхою. Нині вона належить до Православної Церкви України. Є у Гвіздці декілька будівель австрійських часів, наприклад, двоповерховий будинок старої школи (1904 р.), красива початку ХХ ст. споруда, яку тут називають “вілла Сумороков”, та інші.

Церква Різдва Пресвятої Богородиці (1855 р.)

   Рідкісна в Україні пам’ятка ХVІІІ століття, окраса і візитівка Гвіздця – це костел Святого Антонія, який видно здалеку на всіх під’їздах до містечка. Архітектурний ансамбль складається, власне, з костелу, кляштору (католицький монастир) і величної надбрамної дзвіниці. Впродовж трьох століть ця святиня була одним з найголовніших осідків монахів-бернардинів.

Костел і статуя св Яна

Спорудження сакрального комплексу у Гвіздці було здійснено переважно у 1723-1730 роки. Свої кошти вклали у його будівництво князь Міхал Пузина, його дружина Софія з роду Потоцьких, їхні нащадки та інші благодійники. Побутує переказ про те, що вервечка селян, котрі з рук у руки передавали на будову цеглу, розтягнулася на 15 кілометрів від Заболотова до Гвіздця. Долучилися до зведення цього комплексу італійські майстри, а також разом зі своєю школою львівських майстрів творив у костелі видатний скульптор Йоган Георг Пінзель.

Костел і монастир (пам’ятка архітектури)

   В архітектурі ансамблю органічно поєднуються елементи готики (вертикальні форми, вітражі, кам’яні різьблення) і бароко (підкреслена урочистість, пишна декоративність, динамічність композиції). Західний фасад костелу (лицьовий бік будівлі, що виходить на вулицю), прикрашений двома трьох’ярусними вежами з бароковими дахами, чудово виділяється на навколишньому фоні. Перед самим фасадом на високому постаменті розташована кам’яна скульптура бернардинського ченця – святого Яна з Дуклі. До храму і кляштору можна потрапити через монументальну барокову дзвіницю, яку вінчає кам’яна фігура Божої Матері з ангелочками по боках. У верхніх просвітах дзвіниці були два дзвони. З півдня до костелу прилягає двоповерховий кляштор, з яким він утворює внутрішній дворик.

Головний вівтар костелу св. Антонія у Гвіздці

   З приходом радянської влади костел закрили, ченці змушені були виїхати з монастиря. Храм поступово руйнувався, його розкрадали. У монастирі спочатку містилася лікарня, а нині – школа мистецтв.

Вілла (початок ХХ ст.)

   1991 року гвіздецький костел було повернуто римо-католицькій громаді. Оскільки стан храму аварійний, меси правляться (до речі, українською мовою) у каплиці, але люди вірять, що цей дарунок попередніх віків таки буде відремонтований, меси відправлятимуться у храмі і, отже, збудуться слова з поезії Надії Ткаченко “Костелу вічному слава”:
 
Автор Михайло Траф’як. Торонто.
Використано матеріали та ілюстрації з книг:
Богдан Сенюк. Гвіздець-місто, 2007;
Школа моя рідна, 2008;
стаття М. М. Бальція “Гвіздець” в Енциклопедії сучасної України, т. 5, 2006, с. 426;
Вікіпедія; інтернет-портал dzerkalo media (Коломия);
сайт www.gvozdets.if.ua та ін.