Ніжні квіти Каневського

 Запашний бузок, витончені троянди, по-весняному свіжі  гіацинти… Так і хочеться торкнутись їх і вдихнути солодкий аромат! Але підходимо ближче, і виявляється, що ніжні квіти створені не природою, а руками талановитого скульптора Володимира Каневського. За 30 років творчості його порцелянові квіти багатьом припали до душі. Вони прикрашають приватні й музейні колекції в різних куточках землі. Музей порцелянової мануфактури Meissen у Німеччині додав кілька квіткових скульптур Каневського у свою експозицію, а бузок зі щасливими п’ятьма пелюстками цього літа можна буде побачити в Ермітажі.
 Серед поціновувачів творчості скульптора, що народився у Харкові та вже близько 20 років живе і працює в США, багато відомих у світі людей: модельєр Оscar de la Renta, дизайнери Ralph Rucci та Valentino Garavani і навіть члени королівських родин, наприклад, Gloria Princess of Thurn and Taxis, а Меланія Трамп під час візиту до США прем’єр-міністра Японії подарувала його дружині композицію «Квітуча троянда» Володимира Каневського. Важко повірити, що всієї цієї краси могло б і не бути, якби не випадок…

Можливо, ми б ніколи не побачили Ваших квітів, якби не справжня авантюра – все  кинути і виїхати в США. Невже не лякала невідомість?

Знаєте, у 1989 це не здавалося чимось неймовірним, бо йшла Перебудова… Я не бачив для себе жодних робочих перспектив, не хотів починати ніякий власний бізнес, як більшість, хотів працювати як художник. Зрештою, так і вийшло.

Кажуть, тоді повністю витрусили кишені на обладнання.

Коли я приїхав в Америку, грошей практично не було, адже при еміграції давали кілька сотень доларів.  Я витратив все до цента, придбавши не зовсім «необхідне обладнання», а лише маленьку пічку.

Чому взялись за порцеляну?

Абсолютно випадково! Придбав піч, бо планував займатися скульптурою. Власне, я вже починав, ще в Союзі, і прагнув цим займатись далі. Тоді для мене найпростішим способом створення скульптури була кераміка. І знову ж, випадково, коли купував пічку, на очі трапилось оголошення, що потрібен художник, який зможе виготовити порцелянову диню. Пам’ятаю, дуже здивувався, але оголошення собі віддер. Спочатку навіть не хотів телефонувати, але зрештою зустрівся з замовником. Він показав фотографію і спитав: «Можеш зробити таке?». Я взяв фото і пішов вчитися робити порцеляну.

Отак просто? Ви вже теоретично знали, як це робиться?

Ні! Я цим ніколи раніше не займався. Просто пішов у магазин, купив порцелянову глину і почав експерименти. На жаль, у мене тоді піч була доволі слабкою. Півтора місяці не їв, не спав і тренувався.  Насправді, у порцеляні нема нічого складного, і робити її не проблема, а ось досягнути певної високої якості  –  це інша справа.

У Вашому житті часто щось починалось з нуля і потім відразу ідеально виходило?

У мене все  життя таке! (сміється) Гадаю, що це просто своєрідне нахабство: зважуєшся на справу, про яку не маєш жодного уявлення, але тобі дуже хочеться, і починаєш працювати. Коли покинув через політичні перипетії архітектуру, в яку, розумів, нема шансу повернутись,  довелося шукати якусь іншу роботу: став художником, потім «пішов» у кераміку. З титанічними зусиллями (через дитячий садочок, де працювала моя мама)  дістав маленьку пічку, яка тоді коштувала 14 рублів 50 копійок, і почав у ній обпалювати все, що бачив. Авантюрою чи божевіллям можна назвати замовлення на 23 вітрини в центр Ленінграда: пічка замала, матеріалів дістати неможливо, та й кераміку я до того в житті не робив.  Але цю роботу виконав!

Пригадуєте першу свою порцелянову квітку?

Це була така маленька гвоздика яскраво-синього кольору на дротику.  Чому? Уявлення не маю.  Мабуть, я орієнтувався на якісь квіти XVIII ст.,  їх тоді фарбували, чим попало.

Другою робив конвалію (повністю з порцеляни, без металу), і вона розвалилася прямо в печі! Хоча ці перші спроби не були таким вже й невдалими, бо я розламав зіпсовану квітку на частини, і вийшло дві квітки тільки втричі менші за розміром. Обидві конвалії майже відразу придбали досить відомі люди.

Ходять чутки, що спочатку Ви майже ненавиділи квіти, не вважаючи їх мистецтвом.

Це не зовсім так. Квіти були на другому плані, сприймав  їх як рутинну, не дуже цікаву роботу.  Усвідомив, що вони стали справою мого життя відносно недавно, близько 10 років тому. Отоді я й відчув, що можу робити дійсно великі і цікаві речі, що це вже не просто рукоділля, а скульптури, тільки на іншу тему.

Не виникало бажання полишити квіти і знову кардинально змінити сферу діяльності?

Років 7-10 тому виникало. Я дійсно шукав якісь інші сфери. Навіть раз пішов на фабрику манекенів і пропонував себе скульптором. Чому манекени? Бо вони більше схожі на людей, а отже ближчі до скульптури, якою я раніше займався.  Потім кілька разів хотів повернутися в архітектуру. Були моменти слабості…

Скільки часу займає робота над квітковою композицією?

Не знаю, скільки йде часу, адже квіти зовсім різні. У бузку, приміром, який я зробив для Ермітажу, десятки тисяч маленьких квіточок. Деталі, окремі квіти виготовляються поступово і заздалегідь, а тоді чекають миті, коли увійдуть у композицію. У мене в майстерні лежить просто неймовірна кількість квітів, і багато так ніколи і не будуть використані.

Яка Ваша улюблена квітка?  Жива, маю на увазі.

Я дуже люблю всі рослини, люблю споглядати їх. Мабуть, ще  років у шість почав цікавитись, як квіти побудовані, міг безкінечно розглядати колоски, польові квіти, зокрема тичинки, приймочки, пелюстки. Коли став архітектором, то все дивувався, як структура рослин внутрішньо схожа на архітектурні споруди. Ботанічний сад і досі є моїм улюбленим місцем.  

Те, що Ви з України, якось впливає на Вашу творчість?

Власне, за національністю я єврей, що й було однією з причин мого виїзду з Союзу. Але я народився в Україні, завжди відчував себе українцем і вважаю себе патріотом. В американському паспорті місцем мого народження вказана Україна, а не Радянський Союз. Я люблю мій рідний Харків та всю Україну…

Мене часто запитують, чи пов’язане з Україною те, що я роблю багато мальв. Насправді, я ці квіти вперше побачив у США, тут вони були дуже модні. І все ж деякі харківські спогади про українські квіти якимось чином і досі впливають на те, що я роблю. Наші каштани, цілі алеї… Харківська весна… Досі пам’ятаю той аромат… Недавно вперше робив герань – квітку мого дитинства.  У Харкові їх завжди садили. У Ленінграді весна була якась чужа, а тут, в Америці, вона дуже схожа на українську.

Що Вас надихає?

Музеї. Я музейна людина, можу ходити на виставки щодня. Колись практично  жив в Ермітажі. Що ще? Дівчата-красуні! (посміхається) Дружина моя надихає…

Поділіться, будь ласка,  рецептом успіху…

До мене він прийшов зовсім неочікувано.  Не маю наміру когось вчити, як добитися успіху, бо ще й сам не знаю, чи досяг його. Давайте років так через 50 здзвонимось і тоді будемо знати напевне, успіх це чи ні.

І все ж?

По-перше, везіння. Я випадково попав точно на жанр, який цікавить людей, по-друге, звісно, слід правильно працювати в цьому жанрі. Настав певний момент, коли я зрозумів, що потрібно у кожній квітці, яку я роблю, шукати архітектуру і скульптуру. По-третє, до роботи потрібно ставитися серйозно.  Мені пощастило, бо швидко став успішним, але я і досі щодня встаю вдосвіта, йду в майстерню і працюю без вихідних, по 10-12 годин. Інакше успіху не досягнеш.  

Чи побачать незабаром Ваші квіти в Канаді?

У Канаді є колекціонери, які збирають мої речі. Канада недалеко. Я її люблю, там живуть чудові люди. Передайте читачам, що я вважаю Канаду хорошою Америкою!