Іван Миколайчук – Крила любові

   Іван Миколайчук – Крила любові

korotjaРозповідає Валентина Ковальська – Народна артистка України

 Писати про дорогих твоєму серцю людей нелегко і надто відповідально, особливо якщо знаєш когось майже як самого себе, коли вони стають тобі близькими і рідними. У тісному  контакті багато дізнаєшся про людину, її характер, звички, спосіб життя.  Отож моя названа рідня – Марія Миколайчук, яку  досі  всі ми, родичі й друзі, ласкаво називаємо Марічка.  Вона, світловолоса, гордовита і красива, вірна дружина незабутнього актора Івана Миколайчука, знаного не лише в Україні, але й у всьому світі. Глибокому, бархатистому тембру голосу Марічки стиха заздрили майже всі співачки хору ім. Г. Верьовки, а ми з Ніною Матвієнко дивилися на неї з деякою побожністю.
 Марічка з Іваном познайомилися в Чернівецькому обласному українському музично-драматичному театрі ім. Ольги Кобилянської, що на Буковині. Вистачило лише одного погляду, щоб дівчина назавжди потонула в Іванових очах, як у пісні співається, «втопила голівоньку у синєє море». Цю пару всі дуже любили в театрі,  називали Ромео і Джульєттою, бережно ставилися до них, щоб випадковим необережним словом не зашкодити зародженню прекрасного почуття. А потім переконались, що їхня любов здолає всі випробування, що вони плекали своє чисте, небачене досі, кохання.  Уявіть тільки-но його силу, якщо воно зігріває душу Марічки і тепер, коли минуло вже двадцять шість  років відтоді, як Іван назавжди майнув у небо «білим птахом з чорною ознакою», залишивши свою дружиноньку. Вона й досі не забула жодної миті, прожитої разом, свято береже кожну дрібничку, що нагадує про коханого.

167481996

          Ми з Ніною Матвієнко побачили Івана у їхній попередній квартирі у Києві  (що по вулиці Жилянській) на гостинах, там вперше утрьох заспівали пісню «Ой попід гай зелененький брала вдова льон дрібненький», і з благословення Івана народилося тріо, до складу якого увійшли Марічка, Ніна Матвієнко та я, а згодом воно дістало назву «Золоті ключі». Іван мав музичну освіту, грав на баяні, мав ідеальний слух, він тонко відчував голосову гармонію – це сімейне. Українська народна пісня була невід’ємною часточкою всього, що він  створював і що дуже ріднило подружжя Миколайчуків.
TS_1Коли Іван склав іспити в Київський театральний інститут ім. Карпенка-Карого, Марічка подарувала йому дві книги – «Тіні забутих предків» М.Коцюбинського і «Художник» Т.Шевченка. Щось містичне та загадкове було в цьому подарунку, що згодом став пророчим.  Адже ролі Івана у фільмах «Тіні забутих предків», до якого Марічка записала пісню “Ой глибокий колодязю”, та «Сон» (обидві 1964) стали дійсно тріумфальними. Вона постійно була присутньою на зйомках, своїм  безмірним коханням надихала чоловіка.
Справді, Іван був актором від Бога. Це про нього поетеса Ліна Костенко написала: «О, як натхненно вміє він не грати, як мимоволі творить він красу!..». Іван був справжнім, як сама Природа, він – обличчя і душа українського поетичного кіно – був настільки особливим і унікальним актором, блискучим самородком, що без його участі в ті роки не обходився жоден вартий глядацької уваги фільм. І Марічка, вірна дружинонька, як ніхто інший розуміла Івана, оберігала, підтримувала, заохочувала.

 

 Природа чи Доля подарувала Миколайчуку особливе уміння майстерно володіти Словом. Він завжди носив у собі якісь творчі ідеї і радо ділився ними з друзями. Якось приїхала з Франції режисер Іліан Саботе і запропонувала йому співпрацю над темою долі француженки українського походження, що провела своє життя у божевільні. Іван запропонував написати кожному власну версію сценарію. Вирішили зупинитися на Миколайчуковій версії. 01-Портрет-Миколайчук1 В одному з інтерв’ю Марічка сказала, що вже сама його заявка на фільм була досить цікавою і читалася як оповідання: «Вони написали сценарій, та невдовзі Івана не стало. Було дуже багато бажаючих працювати над створенням цього фільму, але поки що не бачу такого режисера. От без мого відома взялися до роботи над «Небилицями про Івана». Фільму як такого не вийшло, тому що Івана треба було розуміти, знати його не лише за творчістю, а й власне нутро. Він багато про що говорив між рядками. Я навіть попросила, щоб вилучили з титрів ім’я Івана, бо мені дуже не хотілося, щоб цим фільмом поставили крапку на Івановій творчості. Іван задумав його зовсім іншим». Тому так щиро зраділа Марія Миколайчук, коли Львівський національний академічний український драматичний театр ім. Марії Заньковецької під керівництвом давнього друга Миколайчуків Федора Стригуна за сценарієм Івана Миколайчука здійснив постановку вистави «Небилиці про Івана, знайдені в мальованій скрині з написами…» (режисер-постановник Вадим Сікорський).
 Марічка ж завжди була поруч, навіть залишила роботу в хорі ім. Г.Верьовки, щоб бути з Іваном, коли він захворів. Але тріо «Золоті ключі» трималося. Записали 22 народні пісні в акапельному виконанні на платівку фірми «Мелодія» (1975), яка мала великий  резонанс, тиражувалася декілька разів, багато екземплярів потрапили за кордон. Згодом записали декілька компакт-дисків, також знімалися на телебаченні, озвучували фільми («Женці», «Пропала грамота»), разом із легендарною народною артисткою України Нілою Крюковою гастролювали по всіх куточках України.
3 серпня 1987 р. небо розкололося, щоб полити землю своїми слізьми, адже треба було ховати сина Буковини Івана Миколайчука. Під зливним дощем прощалася з ним його Марія, його родина, вся Україна. Відтоді на ставки його рідного села  Чортория, що в Чернівецькій області, прилітають зимувати білі лебеді. Люди називають їх Івановими, підгодовують, чистять ставки і кажуть, що то Іванова душа проситься додому.

 

Тепер Марічка ходить до могили з кам’яним козацьким хрестом і висіченими на ньому словами: «Ой устань, козаче, устань, молоденький, по діброві ходить-блудить твій кінь вороненький! Ой нехай він ходить, нехай собі блудить, прийде тая годинонька, що він мене збудить!», як на побачення, на милу розмову, за порадою…mykolaichuk11
Марію Миколайчук, народну артистку України, пам’ятають та люблять  в Розтоках, де знімався фільм «Білий птах з чорною ознакою» і живе наймолодша сестра Миколайчука. Її поважають у селі Брусниця, де у школі ім. Івана Миколайчука зберегли навіть парту, за якою він сидів. Тут, у Чорториї, на родинному зеленому подвір’ї стоїть хата-музей видатного митця, куди, як мріяв Іван, кожного року з’їжджаються люди на етнофестиваль, який уже два роки має назву  «На гостини до Івана».
Пролетіли роки, і хоч тепер Іван – на Небі, а Марічка – на Землі, вони залишаються в парі, бо нерозлучні перед Богом. Візьмемо на себе сміливість від імені українського народу поклонитися їм за любов і вірність до свого рідного краю, за Маріччині буковинські пісні, просякнуті як радістю життя, так і тугою за тим, що не збулося, за Іванові феноменальні кіноролі, які своєю етнічною сутністю, ментальністю пробуджують національний дух українців.
TS_2

Марічка Миколайчук, Ніна Матвієнко, Валентина Ковальська – тріо “Золоті ключі”

Звернення ініціативної групи «Музей Івана Миколайчука»

   У кожного народу є кіноактори, які представяють його у світі, уособлюють його характер, душу і помисли. Без перебільшення, для українців таким актором є Іван Миколайчук. Спадок геніального митця – актора, сценариста, режисера – з часом стає все ціннішим, набуває все більшого значення для нащадків.

15 червня 2016 року відзначатиметься 75-річчя з дня його народження.  Ініціативна група звертається до всіх, хто любить творчість Івана Миколайчука і шанує його пам’ять, з проханням підтримати спорудження музею славного сина України в Чорториї, його рідному селі, та перераховувати кошти на зведення його.

Бажаєте допомогти – звертайтеся в редакцію “Разом“ за деталями.