Мандрівникам на Схід Канади

Перш ніж вирушати у мандрівку, треба спитати себе: “Що ж саме мене тягне подорожувати і куди?” Часом дуже хочеться тепла серед зими, часом – просто перебити рутину, бо здається, що більше несила витримати напругу, і відпочити від людей. А деколи шукаєш натхнення… й інших людей.

Сніговиця в Корнер-Бруку

Цієї весни якось так запахло незвіданим, що ми вирішили: лише на Північний Схід, до Атлантичного океану. Знаю, багато хто іде до туристичної агенції, і все вирішує пропозиція ціна/час, але ми розсудили інакше. Вірніше, штурман вирішив інакше (Знаєте, хто в нашій сім’ї штурман? Вгадали. Не я.). На стіл лягли мапи, буклети, було проведено опитування серед знайомих, і за якийсь місяць планування складено приблизний маршрут. Хотілося охопити все узбережжя, тож вирішили не стискати і дати собі мінімум місяць. Далі – букінґ. Замовляти B&B на Східну Канаду треба щонайменше за місяць, а то й раніше наперед, бо інакше нічого не лишиться. Виїжджати хотіли 15 травня, але друзі та прогноз погоди переконали, що надто холодно, тому виїхали 30 травня. Було тривожно, як поведеться авто, тож до виїзду зробили повну профілактику. Як пройти весь маршрут і не зламатися, не посваритися і не захворіти? Зараз, по завершенні мандрівки, можемо дати щодо цього кілька раціональних порад.

Перше, не старайтеся побачити якнайбільше. Якщо хочете справді мандрувати для душі, а не щоб щось комусь довести, зрозумійте: відвідання неймовірних місць – процес доволі емоційний. Залиште собі час для того, щоб насолодитися красою природи у змінному оточенні. Якщо вам десь дуже подобається, то побудьте там 2-3 дні або поверніться туди вдруге на зворотному шляху. Ви отримаєте відчуття повернення в чудовий, знаний вам свій куточок. Також залиште час на розмови з місцевими людьми. В неспішній, довірливій бесіді пізнаєте душу і особисту історію акадійців і «ньюфіз» – те, про що не напишуть у газетах. Якщо ж сьогодні дощить, а завтра ви маєте бути десь далеко, єдиний шанс унікального фото буде втрачений назавжди.

До речі, щодо фото. Ні, я не відмовився від фотозйомки, але встановив собі обмеження: щодня постити одну фотографію, щоб не тратити час на перегляди і сидіння в комп’ютері. Вже десь коло шостої години ми старалися бути на місці, відпружитися і трохи поговорити про день. Отож, скажімо, коли сходилися на тому, що враженням дня був водоспад, то інше фото я вже не шукав і не вивішував (якогось дня «іншим» фото був, наприклад, ведмідь). Концентрувався тільки на одному враженні.

Думаю, ви зрозуміли: короткі переїзди там, де справді варто побути довше, і ночівлі по кілька діб, щоб повертатися туди щодня. Ми так планували заздалегідь, бо у цей спосіб краще вибирати об’єкти відвідин. З’являється відчуття чогось знайомого, ваші враження стають більш послідовними, а не калейдоскопічними. Варто часто говорити з місцевими людьми та з іншими мандрівниками. Одного разу, наприклад, нам порадили бути на знаменитому місці Пеґіз Ков обов’язково до 10 години ранку. Ми приїхали трохи пізніше і дуже скоро зрозуміли пораду. Десь о 10:30 до маяка в маленькому рибальському селищі приїхали чотири величезні туристичні автобуси, і за 5 хвилин прибережні камені були всипані людьми, як мурашками. Правда, за якихось 45 хвилин усі вони по велінню своїх гідів повернулися до автобусів і зникли з поля зору. Це був «трикруїзний день» у селищі. Напевно, ці люди зможуть побачити «24 найбільші дива Атлантики за 3 дні».

Беріть не забагато, але достатньо одягу. Нам довелося розраховувати і на гарячу погоду, і на мороз (насправді, раз був навіть снігопад), так що одна торба – шорти/плавки, інша – куртки/рукавиці. На половині дороги треба десь перепратись. Нам дуже повезло, що в Галіфаксі мали добрих знайомих, у яких ночували кілька ночей і де був нібито «базовий табір» на першій третині мандрівки, а заодно і пошук інформації про прибулих на початку минулого століття родичів у знаменитому архіві «Причалу № 21».

Вибирайте те, чого ви не побачите ніде інде. Звичайно ж, скуштуйте лобстерів там, де їх якраз ловлять (насправді, вони й там недешеві). Раз ми їли якісь місцеві галушки зі «скрінченз» – справжніми (хто б подумав!?) шкварками. Справляють надзвичайне враження і додають досвіду звивисті дороги вздовж берега океану. Можна їхати автострадами, бо це швидше. Але навіщо? Побачте, як гори сходять до моря і піднімаються знов. Побачте море з його неймовірними червоними скелями і пляжами зблизька. Відчуйте потугу схвильованої Атлантики та її спокій. Посидьте і відчуйте приплив, коли течії річок повертають догори. Ви і в собі, певен, відчуєте приплив енергії, спокою і життєвої сили.

 

Гм, знов не розказав про того ведмедя… Не біда! Чекайте про нього в наступній історії.

 

Фото та текст Микола Сварник