Майбутня зірка світового боксу Станіслав Скороход

“Хочу стати чемпіоном світу, а на канадському рингу покажу все найкраще, на що здатен.”

Багата українська земля справжніми чоловіками, мужніми, сильними, витривалими – гідними нащадками сміливих русичів та завзятих козаків. Отож  не дивно, що й нині українські спортсмени показують достойні результати в змаганнях різних рівнів, і на зміну відомим постатям щораз приходять молоді та амбітні, аж ніяк не гірші послідовники. Український бокс – не виняток! Знайомтесь: Станіслав Скороход – боксер, який уже встиг провести немало поєдинків (майже всі переможні!),  завоювати повагу суперників та прихильність публіки. Журналові РАЗОМ випала нагода поспілкуватися з боксером якраз напередодні заплановано бою в Канаді.

Станіславе, чому вирішив присвятити життя боксу?

У мене не було вибору! Тато просто відправив на бокс – і все, без варіантів.  Він  в юності сам займався бігом, тому знав, що спорт дисциплінує. Я вже в школі, десь років з 10-и, був дуже шустрий і активний.

Мабуть, у школі траплялися бійки?

Бувало й таке, але я здебільшого всіх намагався захищати.

Частіше отримував «ліхтарі» під оком чи вдавалося комусь наваляти?

Переважно тільки захищався, але вже тоді не терпів поразки. Був, як зараз кажуть, лідером.

Звідки ти родом та яким було дитинство майбутнього чемпіона?

Я зі Славутича – містечка в Київській області, де мешкають працівники Чорнобильської АЕС. Там же навчався в середній школі №4 і займався боксом. Вищу освіту здобував у  Київському національному інституті (факультет фізичної реабілітації). Мій батько  працює на ЧАЕС: спочатку був водієм вантажівки і після аварії на 4-у енергоблоці вивозив радіоактивні відходи, потім став майстром з ремонту автомобілів, тепер «доріс» до голови профспілки. Мама – царство їй небесне – усе життя присвятила нам, дітлахам …  Дитинство було, як у всіх, хотілося бігати, дуріти, за комп’ютером посидіти.

У тебе дуже цікаве прізвище. Не знайдеться, часом, у роду когось з відомих людей, наприклад, хвацьких козаків?

Не знаю, що й сказати на це. Обидва мої дідусі були видні, коренасті чолов’яги. Недавно читав газетну статтю про село, звідки родом бабусі й дідусі, де писалося про 1797 рік і згадувався  святий… Скороход. Хтозна… Треба це питання дослідити.

Станіславе, перехід від аматорського до професійного боксу був для тебе складним?

2002 року в аматорському боксі я став фіналістом України, а потім довелося зробити перерву, бо потрібно було заробляти якісь гроші. Згодом зацікавився кікбоксингом і виграв 7 чемпіонатів України (2012 -2013), виступав за місто Чернігів, оскільки в рідному Славутичі не було кікбоксингу. Це, звичайно, вплинуло на мою боксерську техніку, я, зокрема, почав краще відчувати дистанцію. Потім знову повернувся в бокс, тільки вже в професійний. Не скажу, що перехід був складний, просто почав більше працювати над технікою та якістю бою.

Пояс ЧC по кікбоксингу

Чи доводилося тобі застосовувати боксерські навички поза рингом?

Ні, я неконфліктна людина, у житті дуже спокійний. На ринзі інакше: повністю працює стратегія,  все до дрібниць прораховано. Я багато думаю про бій, серйозно до нього ставлюся,  тому і боксую добре.

Дивно, мені здавалося, що боксери, навпаки, доволі запальні, навіть, не в образу сказано, агресивні люди…

Є й такі,  але вони, як правило, у плані боксерської кар’єри довго не «живуть»,  оскільки  їм дуже швидко відбивають голову чи ще якісь важливі частини тіла,  або вони порушують закон і потрапляють до в’язниці. Керувати гнівом важко, тому набагато краще його взагалі не допускати.

Чи пам’ятаєш свій перший «серйозний» бій? То була перемога чи поразка?

Звісно! Це був чемпіонат  Чернігова, який я виграв, і отримав свою першу грамоту… Бій тривав три раунди, кожен по  хвилині. Я тоді ще важив 36 кг.

А решта боїв? Ведеш якийсь облік?

В аматорському боксі було близько 200 боїв, 20 з них – поразки. В професійному на сьогодні провів 16 боїв, з них тільки 1 (сподіваюсь, остання) поразка..

Що ж пішло не так?

Я нікого не звинувачую, крім себе. Під час бою я не зміг підлаштуватися під суперника, а працював у своїй звичній манері, яка виявилася малоефективною проти цього бійця. Зараз, гадаю, я б той бій виграв, бо вже маю багаж досвіду боксування з такими спортсменами.

Що вважаєш найбільшою своєю перемогою і про яку поразку найбільше шкодуєш?

Найбільша перемога – це боротьба з самим собою. Вранці, прокинувшись, примусити себе вилізти з теплого ліжка  і бігти крос. Щоб  стати кращим і перемагати, потрібно гарувати!

А найбільша поразка? Я втратив маму – найближчу, найдорожчу людину в моєму житті. Цю втрату я досі не можу пережити…

Як у тебе, Станіславе, складаються стосунки з колишніми суперниками?

Спілкуємось час від часу, проте особливо дружніх стосунків  з тими, кого я переміг, самі розумієте, не виходить. Намагаюся взагалі не заводити друзів у боксі, тому що вже отримав у житті гіркий урок, коли довелося боксувати проти кращого друга! Так склалося, що на чемпіонаті області ми обидва вийшли у фінал у одній вазі, і я навіть хотів відмовлятися від бою, бо ну як це – бити кращого друга! Він, щоправда,  тоді поставився до ситуації простіше… Ми провели той бій, але, вірите, було не по собі товкти людину, з якою щодня мало не з однієї тарілки їли.

Як нині йде тренування? Готуєшся до бою з конкретним суперником?

Зараз підготовка активна й насичена. На жаль, тренувань у парі з партнером мало, бо кінець року і більшість боксерів завершили свої спортивні календарі. Сьогодні у мене лише один спаринг-партнер – це Роман Науменко, що недавно переїхав до Києва з м. Ровеньки Луганської області. Раніше я тренування займало по 6 годин на день, а тепер лише 2,5-3-годинна спецпідготовка. Я закінчив інститут фізичної реабілітації, тому непогано знаю, що і як в собі потрібно розвивати під кожен конкретний бій і кожного суперника зокрема.

До  речі, чому обрав саме цю спеціальність?

Тому що планував займатися боксом професійно. Бокс – це не тільки влучні удари на ринзі, а велика робота над собою, для якої потрібні знання.  Я знав, що буду боксувати, буду чемпіоном, тому й обирав спеціальність максимально близьку до спорту і до здоров’я.

Чула, що для важковаговиків важлива дієта, щоб вага не падала. Для тебе це також актуально? Зізнавайся, які в тебе улюблені страви!

Та я не перебираю харчами! Намагаюся споживати корисну їжу, яка швидко засвоюється. Дотримуюсь дієти,  але навпаки, щоб утримувати вагу від «надлишків». Організм росте – їсти хочеться! Бувало, скидав за два місяці перед боєм по 7 кг без шкоди для здоров’я  (знову ж таки стала в нагоді професія реабілітолога). Зате потім маю тиждень, щоб трохи «розпуститися». Я дуже тортики люблю: «Наполеон», «Медовий»…

Станіславе, чи маєш якийсь особливий ритуал на удачу перед боєм?

Нічого особливо, просто молюсь Богу. Значну  підтримку маю від рідних та близьких, вона додає мені віри в себе, тому на ринзі впевнений у собі, знаю, що не сам.

Хто за тебе найбільше хвилюється, коли боксуєш?

Старший брат Олександр та кохана дружина Крістіна. Раніше ми з братом щодня разом займалися в спортзалі, але він пішов своїм шляхом: зараз він начальник охорони  міста Чорнобиля і ЧАЕС. Олександр завжди відчуває, коли я веду бій, тому, мабуть, і найбільше хвилюється.

Чи є боксери, на яких тобі хочеться рівнятися?

Моххамед Алі, Майк Тайсон, Фелікс Тринідад, Леннокс Льюїс, Хасім Рахманов, Брюс Лі. Кумирів, у класичному розумінні цього слова,нема..  Я просто бачу в людях талант  і намагаюся взяти від них краще. Надаю перевагу навчанню на власному досвіді, проте за  прикладом боксерів  зі світовим ім’ям.

На що витрачаєш рідкісні хвилини відпочинку? Чим захоплюєшся?

Колись непогано грав у футбол, настільний теніс, ще більярд подобається. Люблю рибалку – це також свого роду спорт. Востаннє – місяць тому  – спіймав у Дніпрі здоровенного судака 5,5 кг(!), що вважається досить непоганим уловом для наших місць. Я думав тоді, що тягну величезного сома!

Чого очікувати від тебе у листопаді на ринзі в Канаді?

Яскраву перемогу! Плани у мене не прості: хочу стати чемпіоном світу. Намагатимусь показати все найкраще, на що здатен!

Що таке успіх для боксера Станіслава Скорохода?

Успіх – здійснення планів, реалізовані цілі, які ставив перед собою, і, звісно, коли рідні здорові.