Любомир Мельник – музикант, у якого фортепіано співає

Відомий композитор та автор понад сотні неймовірно глибоких творів, найшвидший у світі піаніст-віртуоз, здатний і правою і лівою рукою зіграти 19,5 нот за секунду, творчість якого не сприймає консервативний світ класичної музики, але захоплюються ті, хто мріє почути справжню душу фортепіано, — це тільки дещиця того, що можна розповісти про Любомира Мельника.
Музикант народився 22 грудня 1948 року в Мюнхені в українській родині. Згодом сім’я оселяється у канадському Вінніпезі. Здібний юнак вивчає філософію й латину в коледжі Святого Павла (провінція Манітоба), закінчує аспірантуру за спеціальністю “Філософія” в Університеті Квінс (Кінгстон). У 1973-1975 р.р., шукаючи себе, Любомир Мельник переїжджає в столицю Франції, де пише музику до хореографічних постановок Паризької опери. Живе бідно, іноді навіть голодує, тому підробляє концертами в невеликих ресторанах. Згодом Любомир Мельник співпрацюватиме зі знаними французькими хореографами і європейськими та американськими композиторами, серед яких Дж. Блекшоу, П. Бродерік, Н. Фрам та інші, проте своїм дійсно вартісним досягненням вважатиме власну авторську техніку гри на фортепіано — “безперервну музику” (“continuous music”), яка народилась у нелегкий паризький період. Саме про неї композитор охоче розповів нам у перерві між численними концертами великого європейського туру.
  • Пане Любомире, Ви часто відвідуєте Україну. Там якийсь особливий  слухач чи, може, це данина Вашому українському корінню?
Я не маю українського коріння, я – УКРАЇНЕЦЬ! Крім цього, українці справді розуміють і дуже глибоко відчувають мою музику, сприймають її з відкритим серцем.
  • У чому секрет Вашої “безперервної музики”, що її не можуть виконувати інші піаністи?
Гадаю, людей не надто цікавить секрет, бо вони бачать, що це справді неймовірна  праця. Те, як я граю, неможливо почути у записі, потрібно йти на концерт і на власні очі дивитися, що роблять мої руки.
На жаль, зараз майже немає добрих вчителів фортепіано, які були б майстрами високого рівня, здатними постійно навчатись, а не бути абсолютно задоволеними рівнем своєї гри. Фортепіано – надзвичайно глибокий інструмент, тому, щоб він розкрив свою душу, замало просто вивчити твір Шопена чи Бетховена й зіграти його без запинки. Прикро, але люди переважно люблять музику як кінцеву ціль, і це страшенна помилка. Потрібно полюбити сам інструмент!
  • “Безперервну музику” можна грати лише на фортепіано?
Так, тому що фортепіано звучить на “одній лінії”, а інші інструменти “ламані” (кожна рука грає на іншій “лінії”). За таких умов “безперервна музика” фізично не може виникнути. Якщо відтворити мої твори на скрипці чи віолончелі, вони будуть непогано звучати, але там бракуватиме резонатора, який і робить мою музику “безперервною”, – тіла людини.
 
  • Пане Любомире, подейкують, що Ваші складні твори неможливо записати нотами…
Не зовсім так. Звичайно, це дуже клопітка робота. Щоб занотувати один твір, доводиться працювати декілька місяців, адже ноти змінюються так швидко, що їх не встигає розрізнити людське вухо.
Найдовший мій твір “Млин”, тривалість якого 45 хвилин, я змушений записувати частинами. Кожна хвилина його звучання – це приблизно по 750 нот, виконаних кожною рукою.
  • На концертах часто імпровізуєте?
Кожен твір цілісний, має унікальне звучання, але справжня гра на фортепіано – це завжди взаємодія людини та інструменту, тому музика, яка народжується, жива й може набувати особливих відтінків безпосередньо під час виконання.
  • Траплялося, що інструмент технічно настроєний добре, а, взявши кілька нот, відчуваєте, що він “мертвий”?
Ні, кожне фортепіано може співати. Щоправда, декотрі інструменти сплять, але потрібно лише 5 хвилин “continuous music”, щоб вони прокинулись і чудово заспівали. На жаль, деякі піаністи вважають, що фортепіано – це тільки машина, щоб для їхньої розваги отримати бажану музику.
Те, що я розповідаю зараз, якихось 200 років тому чудово розуміли. Сьогодні ж світ просто шаленіє! Змінилися цінності та пріоритети: страшенні гроші витрачаються на те, щоб подивитися на мертве каміння на Марсі, або, що ще гірше, на безкінечні війни, але навіть соту частину тих коштів шкодують на полегшення життя мільйонів людей, які страждають від хвороб чи голоду.  Я дуже сподіваюся, що моя музика змусить людство замислитися над цими проблемами.
  • Якою ж повинна бути музика, здатна змінити світ?
Тільки дуже глибокою. Такою, як “continuous music”. Вона не має зовнішньої краси, яка характерна для класичної музики, але, на відміну від творів Моцарта чи Баха, створена саме для світу, в якому ми живемо зараз. І дуже важливо, щоб було кому її грати доти, допоки люди знатимуть, як виготовити фортепіано.
  • Наостанок скажіть, пане Любомире, що для Вас успіх?
Успіх для мене – це щоб “безперервну музику” почали грати! Мрію, що люди зрозуміють: коли під твоїми пальцями співає фортепіано, це незрівнянне ні з чим щастя, яке, мабуть, відчувають діти, що бавляться в снігу.