ЛЬВІВСЬКИЙ ХОР “Дударик” музична візитівка України

 Усі ми з нетерпінням чекаємо великого і радісного свята Різдва, яке не мислимо собі без колядки, щебетливої, дзвінкої. Хай ображаються інші народи, але українська колядка таки найкраща. І переконатись у цьому ви зможете, якщо відвідаєте святковий благодійний концерт “Дударика”.

Самобутня чоловіча хорова капела “Дударик” як хор хлопчиків народилась у Львові 1971 року завдяки ініціативі відомого хорового диригента та незрівнянного наставника Миколи Кацала. Перша репетиція хору відбулася 17 жовтня, а вже у листопаді “Дударик” на одній сцені з Львівським симфонічним оркестром брав участь у виконанні балетної сюїти Б. Петрова “Сотворіння світу”.  1989 року зусиллями М. Кацала у Львові було  створено першу в Україні хорову школу. Відтоді хорова капела відвідала з гастролями півсвіту: їх радо вітали в Польщі, Словаччині, США, Канаді, Швейцарії, Австрії, Франції, Бельгії, Голландії та інших країнах.

Про творче життя хорової капели, про її засновника Миколу Кацала (на жаль, нині покійного) та, звісно, майбутні концерти у Канаді розповів один із вокалістів чоловічої капели Євген Кузик.

  • Євгене, як давно Ви співаєте в “Дударику”?

Ой, давно: років з 5. Це не рідкість, бо фактично кожен з учасників співає в хорі з 5-6 років. Всі хористи – юнаки та дорослі чоловіки старшого складу – виходять з дітей, які роблять свої перші роки в хоровій школі “Дударик”.

  • Вона вважається однією з кращих, тому розкажіть про школу детальніше.

Навчання триває 7 років. Як у кожній хоровій школі, основними предметами є  сольфеджіо, музична література та  інструмент. Крім того, школа тісно пов’язана з хором, куди приводять дітей 5-7 років. Потрапивши в особливу родину “Дударика”, хлопці залишаються тут назавжди. Звичайно, у кожного свій шлях,  але, без сумнівів, “Дударик” – це на все життя: де б не був потім хорист, він залишається “дудариком”.

«Йде святий Миколай»

  • Які твори можна назвати візитною карткою хору?

Перш за все, “Діду, мій дударику”,  ще, напевно, “Щедрик”. У репертуарі хору є  всі найвідоміші твори як українських класиків, так і світових. Виконуємо і Леонарда Бернстайна, і “Requiem” Моцарта, і “Carmina Burana” Карла Орфо та багато інших. За 46 років існування капели ми переспівали левову частку найкращих творів давньої та сучасної хорової музики.

  • Чи були випадки, що після “Дударика” вокалісти продовжували самостійну сольну кар’єру?

Звичайно, наприклад, нині вже покійний Василь Сліпак – Герой України, який, будучи солістом Паризької опери, пішов воювати у зону АТО та не повернувся. У “Дударику” він співав у других альтах, мав справді колосальний контр-тенор. З “дудариків” вийшли теперішні співаки Львівської опери, зокрема Олег Лихач та Юрій Шевчук.

  • Не секрет, що Микола Кацал завжди відстоював саме українську пісню. За радянських часів це було нелегко…

Були звичайно пісні, які “треба” було співати, бо так сказала партія. Від цього, зрозуміло, нікуди не могли подітися, бо інакше хор просто не випустили б на сцену або й взагалі розформували. Микола Лукич неодмінно добирав до репертуару ще кілька українських пісень, деякі з них, можливо, були надто “ідейні” і привертали зайву увагу, але він не боявся це робити.

  • Микола Лукич був вимогливим наставником?

О, дуже вимогливим і строгим, але й дуже чесним та порядним. Він був еталоном справжнього чоловіка. Сам мав гарні манери і намагався виховувати їх у хористів, наприклад, вчив нас, як правильно поводитися з жінкою чи у компанії. Щоразу 10-15 хвилин ми слухали його “лекції” на різні теми: про українських козаків і героїв, про письменників чи інших видатних людей. Крім навчання хоровому мистецтву, Микола Лукич виховував нас справжніми українцями. Для кожного хориста він був другим татом. Звісно, ми, коли були малі, трохи його побоювалися, бо строгих батьків діти часто бояться, але з часом всі зрозуміли, як нам поталанило на чудового вчителя і наставника.

  • Як йому вдавалося втримати в руках купу хлопців, адже звичайний шкільний клас – іноді справжнє випробування?

Ви уявіть: 50 хлопців! Він був для нас абсолютним авторитетом. Переважно ніхто і не припускав, що його можна не слухатися, а, хто наважився, той, звісно, був покараний. Наприклад, ті, у кого вирувала енергія, присідали по 50 або й по 100 раз. Гірше, якщо погано співав, бо тоді просто заборонялося співати. Дисципліна була наближена до ідеальної.

«Світла музика»

  • Невже не було жодного хлопчачого бешкету за стільки років?

Звичайно, були – це ж хлопці!  Нормальні, живі, які завжди мають купу ідей, деколи дурних. Якось у Польщі, де хор виступав з концертом, під час обіду ми, поки товариш відвернувся, добряче насолили йому вареники. Він починає їсти –  йому аж сльози навернулись! Тут якраз підходить Микола Лукич і бачить, що щось не так. Швиденько дізнався, хто то зробив, поміняв тарілки місцями і особисто прослідкував, щоб кривдник з’їв солоні вареники. Простий урок нам добре запам’ятався: не варто “солити” комусь, бо може статися так, що з тієї “тарілки” самому доведеться їсти.

  • Євгене, у чому, на Вашу думку, унікальність “Дударика”?

Як я вже зазначав, всі “дударики” співають у нас з 5-7 років. Коли у хлопців починається зміна голосу, вони переходять з дитячого хору у секцію юнаків. Ніколи не запрошуємо до хору хлопців, які не співали в ньому змалку.  Звичайно, було декілька разів, що хлопці просилися, але вони надовго не затримались у хорі.  “Дударики” виросли разом, здружилися, тримаються гуртом. У моїй компанії, наприклад, зараз усі один одному куми, а в 2002 році, коли ми ще були одинадцятикласниками, почала колядувати разом.

Отак виник гурт, який зараз летить у Канаду. Ми щороку колядували, шукали нові колядки і робили нові аранжування до відомих. У нас була ціль – долучати хоч одну, але нову колядку, і їх за 15 років назбиралося близько двох десятків. У нашому ансамблі, до речі, лише 2 професійні музиканти. Ми вибрали кращі колядки, записали диск, який надіслали друзям у Канаду, і отримали запрошення виступити там з концертами.

Ми їдемо з промоцією “Дударика”, українських звичаїв та України загалом, бо недарма цей хор називають амбасадором української культури у світі та генетичною матрицею українського хорового мистецтва. Сподіваємося, що наступного разу в Канаду приїде вся капела.

  • Що будете виконувати в Канаді?

Переважно давні українські колядки. Можливо, трішки з нашою обробкою, щоб звучало цікавіше для слухача. Також маємо щось особливе. Нам дуже імпонує творчість американського гурту Pentatonics, тож ми переробили дві їхні колядки, переклали текст і будемо виконувати. Одна з них – стародавня британська колядка, інша – досить відома “That’s Christmas to me”.

Усі наші концерти благодійні, на них збиратимуться кошти для людей з ПТС (посттравматичним стресовим розладом), воїнів АТО та їхніх сімей.

  • Чого побажаєте читачам “Разом” з нагоди Нового року та Різдва?

У нашому репертуарі є стара британська колядка «God rest ye merry gentlemen», про яку вже згадувалося і яку ми переклали так:

“Возрадуйтеся, люди всі, і не тривожтеся:

Ісус Христос в Рідзвяну ніч для нас народився!

Спасе нас всіх від темних сил, бо зірка вже зійшла –

Звістка радості й добра”.

Отож бажаємо усім менше тривог у житті, більше злагоди, порозуміння, любові і миру. До зустрічі на наших концертах!