Леся Воронюк про витоки свята  День вишиванки

 

Українську вишивану сорочку називають «молитвою без слів». Вона генетичний код нації, стібок за стібком покладений на білому полотні вправними руками, потужний оберіг від усякого лиха і, звісно, безцінна спадщина, що ідентифікує нас як українців у сучасному неймовірно швидкому глобалізованому світі. Тривалий час українська вишиванка скромно ховалася по скринях, то перечікуючи бурю червоного терору, то виглядаючи на світ тільки в найбільше свято вже за незалежності, зате тепер вона повертається на своє чільне місце. Немало цьому сприяла поява Всесвітнього дня вишиванки, яке відмічається цього року 18 травня. Про свято нам розповіла його засновниця – журналістка та письменниця Леся Воронюк.

Розкажіть, будь ласка, Лесю, як і коли виникла ідея створити День вишиванки.

Спонтанно, 11 років тому. Тоді я вчилась на факультеті політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича. Звернула увагу на те, що мій друг Ігор Житарюк часто приходив на пари у вишитій сорочці, та й подумала, що було б гарно одного дня нам всім так вбратися. Вперше мою ідею підтримало студентів десять, згодом долучились інші факультети, пішов розголос іншими “вишами”, потрохи приєдналися люди всіх професій. Звісно, свято поширилося не тільки само собою: у нас є оргкомітет, мої колишні студенти-колеги Олександр Ткачук, Михайло Павлюк, Сергій Бостан, Оксана Добржанська, Ірина Ніцнович, з якими вже давно живемо і працюємо далеко одне від одного.

Що входитиме в програму святкування Дня вишиванки 2017 року?

Ми не робимо гучних заходів – просто хочемо, щоб люди одягли вишиванки. Цього року організовуємо вуличний етно університет, який розпочнемо з Чернівців. На центральній пішохідній вулиці міста, як вуличні актори, працюватимуть етнографи-реконструктори, одягнені у строї з різних регіонів України, та розповідатимуть кожен про свій костюм. Будуть представлені вишиванки з нині окупованих територій України. Таким чином ми хочемо підкреслити, що і в Луганській, і в Донецькій області жили етнічні українці, отож це, понад усякими сумнівами, Україна.

Чикаго

Де, крім України, відзначають свято нашої вишиванки?

Сьогодні свято, нами започатковане понад 10 років тому, доволі далеко поширилося світом. Торік, приміром, до нього долучилося понад 60 країн, серед них, зокрема, Південно-Африканська республіка, Австралія – держави, здавалося б, дуже далекі від України… Про День української вишиванки знають навіть у Росії і не лише знають. Викликає захоплення мужність громади (до речі, в ній не тільки українці, а й росіяни, що підтримують Україну!), яка не боїться одягати українську вишиванку.

Торонто

Чому саме третій четвер травня став днем свята вишиваної сорочки – краси і гордості нашого народу?

Ми не зупинялися на конкретній даті, щоб свято не припало на вихідний день. Ідея була в тому, щоб люди одягнули вишиті сорочки на навчання чи на роботу і цим підкреслити: вишиванка – не щось неймовірне чи далеке, а невід’ємна частка життя кожного українця, що міцно увійшла у побут. Обрали теплий місяць, щоб погода була стабільно тепла і можна було ходити без курток і пальт.

Оттава

Як гадаєте, Лесю, переведення вишиванки у розряд повсякденного одягу не применшує її цінності?

Насправді, раніше українці щодня носили вишиванки, але був поділ на святкові, які вирізнялися вишуканістю та оригінальністю, та буденні, що виглядали простіше і не дуже багато оздоблені. Важливо, щоб кожен сучасний українець гармонійно почувався у вишитій сорочці будь-якого дня, не чекаючи свята, та щоб усе суспільство сприймало доброзичливо і схвально людину у вишиванці, бо 11 років тому на нас дивилися, повірте, дещо спантеличено.

Зараз модний етноодяг, зокрема з елементами вишивки. Чи все, що вишите, можна назвати вишиванкою?

Я розумію це так: машинна вишивка не надто красива та якісна, зате доступна, а ось ручна вишиванка оригінальна, тому коштує дорого і не кожен може дозволити собі її придбати. Зрештою, значення має не стільки якість самої сорочки, як те, що людина вже дозріла, щоб її одягнути. Знаю людей, які попервах скептично ставилися до цього свята, потім купили собі машиною вишиті футболки, а з роками почали високо цінувати ручну роботу, вникати в суть орнаменту, колористики, знаків.

Японія

Якою була Ваша перша вишиванка?

Коли йшла до школи в перший клас, мама одягла мене у власноруч вишиту сорочечку і вінок. Усі решта учнів були у білих блузках і чорних спідницях, а я така собі красуня-україночка (сміється).

Лондон

Мабуть, Ваш гардероб багатий вишиванками? Чи є особливі?

Моя мама колекціонує сорочки, бабуся вишиває, тому маємо достатньо велику колекцію: близько 100 вишиванок, переважно колекційні, зі справжнього домотканого полотна. У нас трьох є одна спільна скриня, де всі сорочки зберігаються, і кожна з нас час від часу бере собі ту, яка до душі. Серед вишиванок багато красивих, гарно оздоблених, але є одна не дуже розшита: вона єдина, яка вціліла після голоду 1947 року на Буковині. Тоді всі харчі конфіскували, люди вимінювали свої сорочки в сусідніх областях на хліб. Віддали майже все, лишилася тільки ця, подарована на весілля. Ризикували не пережити зиму, але вишиваний родинний оберіг таки зберегли.

Єгипет

Що хотіли б сказати, Лесю, читачам “Разом” напередодні Дня вишиванки?

Хочу наголосити, що сьогодні ми у стані війни не тільки за територію України, але й за голови наших людей, за те, як вони себе ідентифікують. Часто кажуть, що одягнути вишиванку – ще не значить бути українцем. Далі продовжують, що не обов’язково розмовляти українською, вчити її історію тощо… Насправді, нація, яка бажає розвиватися, повинна мати дуже міцний ґрунт: мову, історію, культуру. Вишита сорочка – це броня для наших мізків, душ і тіл. Українські воїни, одягаючи вишиванки, вірять, що вона захистить кожного від ворожих куль.