Казка “Як гриби царя обирали”.

 Давно, коли ще птахи і звірі розмовляли, сталася в дубовому пралісі цікава пригода. Якось удосвіта під молодою
ялинкою прокинувся маслюк (якщо, малята, не знаєте, то це гриб з красивою коричневою, але дуже липкою шапочкою).
Вмився він росою та й зібрався, як звик, цілісінький день стояти та світ розглядати. А що ще йому, грибу, робити? Коли
дивиться – горобець кудись поспішає.
– Доброго ранку, сусідоньку! Куди так зраненька?
– Добрий-добрий! – засапався горобчик. – Вибач, сусіде, ніколи теревенити, бо пташиний цар скликає якусь важливу
раду радити. Й пурхнув собі.
Задумався маслюк: у птахів є цар – поважний і мудрий орел, у звірів – мужній та сильний лев, а у грибів – нікого. Кожен
сам за себе. Хіба це діло?
– Треба і нам царя обрати! – вирішив маслюк і нумо всіх грибів на віче скликати.
Сам бігти полінувався, то послав равлика. Ви здогадалися, мабуть, що з равлика гінець не дуже швидкий? Поки бідолаха
увесь ліс обповзав, кожного гриба знайшов та звістку передав, не один тиждень минув. Зрештою зібралися всі гриби і
почали думати-гадати, кого б то царем поставити.
– Я парубок простий, – почав першим маслюк, – до влади не прагну, але прошу вас, товариство, обирайте достойного.
– І я не хочу бути царицею! – ще більше зблідла бліда поганка, хитаючись на тонкій зеленуватій ніжці.
– А цар має бути один чи, може, й десяток підійде? – поцікавились опеньки, бо ж вони завжди разом.
– Мене, мене виберіть! – заволав мухомор і, розштовхавши інших, вискочив на середину галявини. – Я тут, далебі,
найкрасивіший, найпишніший – чим вам не цар?
Загуділи у відповідь гриби, завагалися. Хоч не до вподоби їм хвалько-мухомор, але, напевне, бути йому царем, якщо
ніхто не хоче. Вже майже вирішили, що мухомор царюватиме, аж тут добігає захеканий підберезовик і каже:
– Зачекайте, панове, не поспішайте! Всі ж ви знаєте, що під яскравим вбранням та солодкими словами у мухомора
одна отрута! Хіба такий має бути у нас цар?
– Раз ти такий розумний, то кажи, кого царем поставити! Кращого за мене однаково не знайдете, – буркнув невдоволено
мухомор.
Задумався на хвильку підберезовик, окинув оком присутніх і питає:
– А де, панове, білий гриб? Невже не покликали?
– Тут я, тут, діточки, – повагом вийшов на галявину дід-боровик. – Далеко живу, то, поки до вас дійшов, стомився…
– Боровика царем! Білий гриб найстарший, наймудріший! Його хочемо за царя! – залунало з усіх боків.
– Ну царем, то царем, – зітхнув боровик. – Служитиму вам, панове, вірою і правдою. Тільки не змушуйте більше через
увесь ліс бігати, бо старість – не радість, ноги вже не ті.
Ось так білий гриб або, як його ще називають, боровик став царем грибів. Коли
зустрінете його в лісі, то перед тим, як зрізати та покласти у кошик, не забудьте
поклонитися наймудрішому серед грибів.