ХОРС – бойове мистецтво опришків Карпат

Коли чуємо “бойове мистецтво”, мимоволі уявляємо високо в Тибетських горах східний монастир, де його мешканці під наглядом сивочолого наставника вивчають прадавнє кунг-фу, а ось свого чогось подібного відразу й не пригадаєш. Насправді, українська земля також багата знаннями про унікальні військові техніки, які донедавна замовчувались, подекуди цілеспрямовано применшували їхню цінність або й просто забули.

Сьогодні, на щастя, все більше уваги приділяється історичному минулому України, зокрема військовим здобуткам, відроджуються давні бойові техніки і навіть створюються нові, як-от унікальна техніка Хорс, започаткована львів’янином Романом Яськовим. Якщо придивитися, то вона більше схожа на особливу житейську філософію, ніж на вишкіл.
З самого початку Роман мріяв створити винятково українську, але відмінну від уже відомих систему, що базуються на ударній техніці, тому в основі Хорсу з’явилася бартка (невелика сокира з довгою ручкою), яка здавна служила карпатським опришкам знаряддям праці і зброєю. Доля звела Яськова з однодумцем – харизматичним фотохудожником з Верховини Русланом Трачем, і вони вдвох взялися за непросту справу створення системи технічних елементів, аналогів яким ще не було. Майже відразу зрозуміли, що серед загальнодоступних джерел необхідної техніки роботи з барткою вони не знайдуть. “Довелося брати бартку в руки і самим працювати: Руслан – у Верховині, а я у Львові”, – розповідає Роман. Під час тренувань виявили такий величезний потенціал бартки, що змушені були відмовитися від запланованого поділу на рівні майстерності. Паралельно вели дослідження про опришківство як особливий військовий орден народних месників, що діяв у Карпатах протягом п’яти століть. Усе це й стало підґрунтям для Хорсу.
“Хочу особливо звернути увагу на те, що Хорс – це не суто стародавнє бойове мистецтво опришків, а система, яку творить кожен, хто в Хорсі, відповідно до умов сьогодення. Завдяки такому підходові бойове мистецтво опришків завжди іде в ногу з часом, а історія, воїнська традиція, культура, мова та обряди нашого краю – це ознака приналежності до свого народу, роду та нації,” – вважає Роман Яськів.
Слово “Хорс” – це давня назва місяця, вірного союзника давніх українських диверсантів, козаків, опришків, усіх розвідників. У Карпатах і дотепер місяць називають “парубоцьким сонцем”. ”До речі, – наголошує Роман, – якщо порівнювати тактики ведення бою опришків і сучасних диверсійно-розвідувальних груп елітних спецпідрозділів, то вони абсолютно однакові”.

Варто відразу застерегти, що Хорс – це не фітнес з сокирою в руках, а, як пояснює Яськів, виховання вільної, самодостатньої особистості, що живе за законами совісті. Фізична виправка є лише початковою складовою на довгому (іноді ціле життя!) шляху формування особистості. Хорс не ставить людину в жорсткі рамки, а, навпаки, дозволяє розвинути своє творче начало, зрозуміти себе, віднайти свій особистий шлях, що значно вище простого махання та метання бартки.
Попри глибокий філософський контекст техніку Хорс можуть опанувати всі бажаючі. Для дітей розробляються ігри-забави з барткою, які розвивають їхні фізичні здібності та готують до більш серйозної роботи. Також вийшла книга “Дітям про опришків” – дослідження воїнської культури Карпатського регіону.
Кожен базовий рух у Хорсі має історичну назву, тому новобранці одночасно тренуються і вивчають історію воїнських традицій Карпатського регіону, яку, до речі, потрібно буде здавати на екзамені – вимогах. Далі можна обирати один з п’яти напрямків саморозвитку, які не йдуть послідовно від нижчого до вищого, а є своєрідним розмежуванням за внутрішніми потребами хорсівця.

До першого напрямку “дерев’яна бартка” входять оздоровчі практики:  статичні та динамічні, загальнорозвиваючі та дихальні вправи, гімнастика. В “мосяжній бартці” практикуються комплекси, які кожен створює для себе сам. Це індивідуальні, парні та групові програми, показові виступи, постановки трюків. У “мосяжній бартці” передбачена змагальна програма, де кожен учасник під музичний супровід демонструє свою майстерність. В основі найбільш традиційного напрямку “залізна бартка” лежать ігри-забави для дітей та вправи-змагання для дорослих.
Саме цього року в с. Липівка Рогатинського району Івано-Франківської області було вперше проведено фестиваль “Залізна бартка”.
“Сталева бартка” – для найміцніших, хто вже готовий вправно застосувати бартку в умовах побуту та виживання. Напрямок “громова бартка” базований на техніках самозахисту. У мистецтві Хорсу немає кращих і гірших, кожен перебуває в певній точці свого особистого шляху. “Немає рівнів майстерності, які встановлюються по чітких критеріях, а тому відсутня необхідність визначати найвищі. Тут кожен повинен бути самодостатній, унікальний у своїй вмілості, адже це його власний шлях самовираження, – каже Роман. – Нині Хорс тільки починає розвиватися, тож попереду ще дуже багато роботи: дослідження, розробка методичних посібників з напрямків та базового рівня, удосконалення технічних елементів”.
Роман вважає, що українцям надважливо вивчати рідне бойове мистецтво, пояснюючи: “Чим більше молоді буде виховано в любові та шані до своєї землі та свого народу, тим швидше усі керівні ланки в нашій державі посядуть мудрі, досвідчені українці, котрі розумітимуть, що Україна – це їхній дім, в якому житимуть їхні діти”. Наразі хорсівці не ставлять за мету масове поширення техніки, бо, на думку Яськова, де є масовість, немає якості, а щоб була якість, потрібен час. “Ми нікого не агітуємо до Хорсу, – каже він, – це наш шлях і наш вибір, яким ми живемо. Якщо ж хтось відчуває, що може реалізувати себе в Хорсі, то ми будемо раді бачити його на цьому шляху!”.
 Фото: Руслан Трач