Галицький шарм старого Чорткова

Назва українського міста Чортків, здається, говорить сама за себе, проте є й альтернативні версії. За однією з них, місто дістало її від імені давньоруського Чорнобога (фактично також темного ангела, враховуючи їхні подібні функції), де було його велике капище. За іншими переказами Чортків завдячує екзотичній назві першому поселенцю К. Чорному. Місцеві жителі відхрещуються від “чорного” минулого й завзято переконують, що насправді назва йде від прізвища поляка Чартковського – магната, якому належали ці землі. Остання версія кульгає на обидві ноги, бо пан Єжи отримав Чартковіце через століття після першої згадки про це поселення.

Чортків – місто обласного значення та районний центр у Тернопільській області, де на початку ХХІ століття мешкало майже 29 тисяч чортківчан, туристичною увагою не розбещений, але притаманний старим галицьким містам шарм у ньому відчутний. Усі ті, хто свого часу володів містом (поляки, австрійці, німці, окрім хіба московитів), вносили свої “родзинки” в архітектуру Чорткова, тому навіть сьогодні, прогулюючись вузькими вуличками між старих будівель, ніби повертаєшся на кілька століть назад.

Імовірно, щоб хоч якось перекрити негатив від, м’яко кажучи, пекельної назви свого міста, чортківчани тяжіли до сакральної архітектури або її пам’яткам просто пощастило зберегтися досі, незважаючи на буремні роки війн і революцій. Чортків може похвалитися відразу двома зразками рідкісної дерев’яної архітектури: невеличкою Успенською церквою з іконостасом XVIII ст., однією з найстаріших міських будівель, зведеною кушніром М. Драчуком та шевцем Г. Журавлем; та старовинною тризрубною Вознесенською церквою – зразком народної подільської архітектури.

Звісно, найграндіозніша споруда Чорткова – це костел св. Станіслава домініканського монастиря, що височіє на центральній площі Ринок і гострий шпиль якого видніється ще на під’їздах до міста. На жаль, “хазяйновиті” руки під час Другої світової війни добралися до його мідних дзвонів і переплавили на гармати.

 

На Ринковій площі також знайдете торгові ряди ХІХ ст., які доволі непогано збереглися. До речі, їх і зараз використовують за призначенням: тут розмістилося безліч магазинчиків і міський ринок з побожними цінами. Поряд привертає увагу Стара ратуша (будівля колишнього магістрату), увінчана годинником з чотирма циферблатами та шпилем з півнем-флюгером. Нетипова для України архітектура цієї споруди пояснюється тим, що тодішній бургомістр міста Людвік Носса деякий час навчався фармакології в Швейцарії, то, мабуть, звідти і привіз ідеї.

Вартий особливої уваги Чортківський замок – фортифікаційна споруда, що була домівкою-резиденцією власників міста.

Від першої дерев’яної замкової будівлі, звісно, залишилися тільки згадки. Не встояв від постійних атак турків також ренесансний палац з аркадними галереями, добудований магнатом Гольським, проте ще можна помилуватися кам’яницею замку, оглянути оборонні вали. Як стверджують історики, добудова замку майже ніколи не припинялася, бо надто часто він ставав на заваді загарбникам. На сьогодні Чортківський замок непогано зберігся, а посприяла цьому наукова консервація замку, проведена на початку ХХ ст..

Не обійшлось у місті з колоритною назвою Чортків без власних легенд і, звісно, пари-трійки примар. На щастя, привиди тут тихі, неагресивні, тому їх люблять і всіляко рекламують приїжджим. Найбільше не щастило з добропорядними володарям Чортківському замку. Кожен з них, невідомо чому, мав звичку замуровувати непокірних у стінах прибудов, тому не дивно, що досі місцеві мешканці й туристи час від часу чують біля руїн якісь підозрілі голоси й моторошні стогони, а то й бачать ченців, шляхтичів і класику містичного жанру – дівчину в білій довгій сукні. Все це породило чимало легенд, за однією з яких, у ХІХ ст жінку, яка мешкала по сусідству з замком, багато років мучили нічні жахіття. Вона чула благання якогось чоловіка визволити його з замкової стіни.

Коли ж нарешті нещасна вмовила містян розбити злощасну стіну, там дійсно виявили останки і не кого-небудь, а святого мученика Теофіла, замурованого ще турками. Вірити легендам чи ні, справа ваша, але одна загадка досі мучить дослідників: навіть якщо у сусідніх селах посуха кілька тижнів, біля Чортківського замку завжди паде як не дощ, то сніг. Кажуть, то плачуть замордовані душі.

Отож, якщо вас вабить цікава архітектура затишного тихого містечка без сотень туристів, зі смачною кухнею, привітними людьми (окремо про це не пишемо, але так воно і є!) і, звісно, трохи “чортівнею” – ласкаво просимо в Чортків.