“Еней” Гордість української велоіндустрії

“Не варто вигадувати велосипеда”, – часто кажуть про якусь марну справу, проте українці довели, що навіть у знайомий ще з XIX століття вид транспорту можна втілити щось абсолютно нове. Так 1989 року побачив світ легендарний велосипед “Еней”, який на не одне десятиліття випереджав світові надбання в галузі велобудування і на якому мандрують зараз США та Канадою українці – учасники трансатлантичного велопробігу «Чумацький шлях до Північної Америки». Конструктор “Енея” Сергій Нитка в інтерв’ю журналу “Разом” розповів про своє “дитя”, його минуле і перспективи.

Пане Сергію, як сталося, що Ви, авіаційний інженер, взялися за розробку велосипеда?

Коли я прийшов з інституту на державне підприємство (ДП) “Антонов”, у мене було дві “хвороби”: літаки, оскільки з 10 років займався авіамоделюванням, та велосипеди, якими теж марив з дитинства. Зрештою, після служби у війську вже запізно було досягати професійного рівня у велоспорті, тому для себе зайнявся велотуризмом й водночас опановував фах авіаційного інженера. Саме ДП “Антонов” стало місцем, де я отримав можливість випробувати новітні технології і матеріали, що тоді тільки почали використовували в літакобудуванні, зокрема так звані композиційні матеріали, які дають можливість зробити літак легшим, міцнішим і надійнішим. Я задумався, чому б не використати їх у велосипеді. Матеріал дозволяв експериментувати з формою велосипеда, його характеристиками. Звичайно, ми не “винаходили” велосипед, але завдяки цим експериментам стали лідерами як у літакобудуванні, так і у велоіндустрії.

Чому велосипед назвали “Енеєм”?

Ця модель з’явилася тоді, коли Україна повним ходом йшла до незалежності. Ми дуже хотіли закласти в нові розробки щось класично українське. Роздумуючи про назву проривного українського велосипеда, знайшли аналогію з поемою І. Котляревського ”Енеїда” – першим твором, що дав початок елітній власне українській літературі.

Як проходила розробка “Енея”?

Звісно, було немало дослідних робіт, але основою прототипу в 1990 році стала якраз та найперша версія з рамою фюзеляжного типу. До речі, провідна італійська фірма “Colnago” тоді мала лише на папері подібні розробки!

Хто тестував Ваш винахід?

Першу велораму такого типу випробував 1990 року на Всесоюзних змаганнях у Москві український гонщик Євген Присяженко – неодноразовий чемпіон України і Радянського Союзу, на той час один з небагатьох технічно підкованих велосипедистів, який розумівся на конструкції. На Літньому чемпіонаті України 1995 р. в Києві показали “Енея” чемпіону СРСР, львів’янину Юрію Зайцю, і того ж року у грудні він, його син Валерій і я разом обкатали велосипед на львівському велотреку.

Чим “Еней” принципово відрізняється від інших моделей спортивних велосипедів?

Ось дивіться: питома вага титану (суперматеріал, з якого будують підводні човни) – 4,5 г\куб. см, вуглепластику – лише 1,5 г\куб. см, а міцність у них однакова! Отже, використовуючи композитні матеріали, можна зробити вдвічі-втричі легший велосипед з тими ж характеристиками! Не останню роль також відіграє особлива (фюзеляжна) форма велосипеда, яка у поєднанні з дисковими колесами (замість спицевих) зменшує опір повітря на 12-17%. Ось ці “крихти” складаються у долі секунд, що й дають спортсмену перевагу у гонці.

Але ж саме форма рами “Енея” стала причиною його заборони Міжнародною асоціацією велоспорту, хіба ні?

Гадаю, заборона протримається ще років 5 чи 10, а потім її скасують. Це довга історія… Українська збірна на Олімпійських іграх 1996 року вже могла виступати на наших рамах, які тоді були в багатьох спортшколах, але їх просто проігнорували. Велогонщики їхали на італійських і посіли тільки 7-е місце. У 1997-му на Чемпіонаті світу в Австралії на “Енеї”, взятому в оренду в спортшколах, наші спортсмени практично вибороли золото, але у фіналі впали і здобули срібло вперше в історії українського велоспорту! До нас зросла довіра як до виробника якісних рам, але водночас виникла жорстка конкуренція з боку Міжнародної спілки велосипедистів, котра, як відомо, підтримується відомими світовими веловиробниками.

Наша технологія на той час була надто дорогою, навіть елітні фірми не могли швиденько впровадити її у виробництво, тому фюзеляжну раму “Енея” просто заборонили! Ну нічого… Менш ніж за рік, вже до наступного чемпіонату, ми розробили нову трикутну велораму “Елін”, на якій у Франції 1998 року збірна України таки стала чемпіоном світу. Протягом 4-х наступних років збірна команда України виборювала першість і призові місця на всіх престижних велозмаганнях!

Що ж трапилося після 2002?

На Олімпіаді 2004 року українська команда виступила на наших рамах, але під італійським брендом “Colnago”. Подібна ситуація вже була: у 1998 році на нашій рамі використали логотип іншого спонсора. Тоді ми до цього поставилися з розумінням, а ось цього разу з Держкомспортом була укладена чітка угода, яка повністю виключала таку ситуацію. І що ми бачимо? Команда виступає на рамі “Елін”, тільки не під брендом “Антонова”, а під “Colnago”. Закінчилося все позовом, і команди почали виступати на інших велосипедах.

Пане Сергію, які, на Вашу думку, перспективи “Енея”? Чи не пора задуматися над його нащадком?

Поки діє заборона, “Енею” недоступний великий спорт, окрім тріатлону. Зараз дуже багато любителів можуть дозволити собі таке задоволення як вуглепластиковий велосипед, оскільки технології постійно вдосконалюються, а ціни, навпаки, знижуються. Особливе зацікавлення викликає так званий міський велосипед, над яким ми зараз працюємо. Звісно, планується і реанімація наших “старих” конструкторських надбань, що дозволить виготовляти якісні спортивні велосипеди, здатні перемагати на елітних змаганнях. Уже з вересня-жовтня цього року запустимо їх виробництво.

“Еней” бере участь у велопробізі «Чумацький шлях до Північної Америки». Це він вперше представлений у Канаді?

Так, у Канаді він ще не був. Сподіваюся, канадській публіці “Еней” сподобається!

Принагідно хочу подякувати українській діаспорі та усім небайдужим громадянам Канади і США за величезну підтримку України в її боротьбі проти московської агресії. Слава Україні!

Велосипед “Еней” зараз мандрує разом з велопробігом «Чумацький шлях до Північної Америки». Члени команди прагнуть показати найцікавіші українські досягнення і велоновинки, про які в Північній Америці ще мало хто чув. Команда з 10-ти волонтерів та ветеранів АТО подорожує на велосипедах дорогами Канади та Америки від 23 травня 2018 року. 10 липня велочумаки відмітили половину шляху, перетнувши кордон між Манітобою та Міннесотою. Вони до цього вже подолали 5000 км уздовж тихоокеанського узбережжя США, в Скелястих горах та преріях Канади. Слідкуйте за подіями велопробігу «Чумацький шлях до Північної Америки» у Facebook

Рhoto credit: Norbert K. Iwan