Навчально-реабілітаційний центр “ДЖЕРЕЛО”- нові можливості, нові надії

Навчально-реабілітаційний центр “ДЖЕРЕЛО”- нові можливості, нові надії

За допомогу у підготовці статті подяка Миколі СВАРНИКУ

 
Люди, які потрапляють до Канади з України, нерідко дивуються, чому тут так багато неповносправних людей –  людей з особливими потребами. Можна зустріти їх у парках і  музеях, в ресторанах, на робочих місцях, у школах – скрізь, де буваємо. Тоді і спадає на думку, що у Канаді їх не більше, просто тут вони ЖИВУТЬ – в Україні ж більшість людей з особливими потребами приречена на  відчужене існування в соціумі. Щоб дати дітям з неповносправністю розвитку можливість і право жити як здорова людина, у Львові був створений навчально-реабілітаційний центр «Джерело» – свого роду модель для відкриття закладів подібного типу в інших містах України.
5408cmDSC_9869

 

У 1988 році в родині львів’янина Миколи Сварника народився син Андрій з дуже серйозним порушенням розвитку. Родичі, звичайно ж, почали шукати різноманітні засоби лікування, але їх, як таких, не було. Познайомившись з кількома родинами, що мали таку ж проблему, вони  об’єдналися у товариство “Надія” (1989 р.), щоб  разом  допомагати своїм дітям. На той час ситуація з лікуванням та обслуговуванням дітей з особливими потребами була плачевна, наприклад, неврологічне відділення знаходилось не у Львові, а десь далеко за містом.
   Мирослав Николаєв, один із співзасновників “Надії”, мав організаційний талант. Якось, натрапивши на 172-й дитсадок (колишня вул. Батальна – тепер Дж. Вашингтона), де не було достатньо дітей, він переговорив із завідуючою, і та погодилася прийняти їхніх діток, виділивши для цього окрему кімнату. Так була створена перша “спеціалізована група”, а   незабаром їх стало 4. Батьки неповносправних діток збиралися разом, ділилися досвідом їхнього лікування в інших містах України та за кордоном. Як результат – усе більше переконувались у необхідності створювати щось своє.
   Так на базі товариства “Надія“ у 1993 році офіційно почав діяти  навчально-реабілітаційний центр «Джерело». Його засновниками, окрім Миколи Сварника і Мирослава Николаєва, стали Зеня Кушпета та Оксана Кунанець – канадійки українського походження.
   Зеня Кушпета приїхала до України з місією руху “Віра і Світло”, який ніс ідею – церква не повинна відкидати неповносправних людей, а, навпаки,  приймати, бо і вони діти Божі. Місіонерка дуже активно зайнялась пошуком коштів для існування та розвитку “Джерела“. Вона донесла до канадської громади інформацію про натхненних і сповнених ентузіазму батьків, які докладають багато зусиль, щоб у створеному ними закладі діти з особливими потребами могли отримувати гідну допомогу.  І спільнота відгукнулася, дуже активно почала допомагати Центру.
288408_451745878206269_2124307483_o

зліва-направо: Олег Романчук, Зеня Кушпета, Микола Сварник, Леся Каландяк, Мирослав Николаєв

Канадійка Оксана Кунанець на той час працювала  фізіотерапевтом у різних міжнародних проектах  Червоного Хреста і саме повернулася з Вірменії, де допомагала постраждалим від землетрусу в Спітаку. Але, дізнавшись від тодішньої голови фонду “Дітям Чорнобиля” (Торонто) Ірини Лукасевич про створення у Львові центру для неповносправних дітей їхніми батьками, яким потрібно допомогти, поїхала в Україну.  Подивившись і переконавшись, що люди насправді серйозно і відповідально, з душею займаються справою, вирішила бути з ними та усіляко їм допомагати. Вона працювала з місцевими спеціалістами, писала проекти, складала програми  і зуміла  професійно правильно організувати роботу Центру.
 
Львівське управління освіти  забезпечило заклад вихователями, логопедом, але потрібні були ще і реабілітологи. Тоді Оксана написала перше подання у  Канадське бюро міжнародного розвитку (Canadian International Development Agency CIDA), яке і допомогло Центру отримати ключових спеціалістів-фізіотерапевтів, запровадити фізичну реабілітацію як професію і налагодити підготовку реабілітологів у Львівському державному університеті фізичної культури.
_DSC2688
Коли в центрі з’явилися  “свої” реабілітологи (перший  університетський випуск), а потім до них на практику почали приходити інші спеціалісти,  це дало старт справді професійній реабілітаційній  діяльності  закладу вже за міжнародними стандартами.  Паралельно розпочався діалог з місцевою владою та Міністерствами освіти та соціального захисту про створення і дотримання цих стандартів в Україні та про  правильне штатне наповнення Центру.
 
Через деякий час Львівська міська рада віддала “Джерелу” недобудоване приміщення дитячого садка на Сихові (3,5 тис кв.м), на добудову і пристосування якого потрібні були чималі кошти. І засновникам, і дирекції, і державним працівникам довелося непросто: пошуки фінансування, вирішення організаційних питань, будівельні роботи ну і, звичайно ж, робота з дітьми. Допомагали хто чим міг. Головним багаторічним спонсором “Джерела” був фонд “Дітям Чорнобиля” з Канади.
Низький уклін усім тим, хто не шкодував тяжко зароблених грошей, бо розумів -  в Україні діти потребували допомоги. А зворушені турботою тисяч людей вихованці “Джерела“ своїми невмілими ручками малювали, вирізали картки з подяками своїм благодійникам.
 
Надзвичайно мотивовані були батьки, адже їх все ще не полишав страх, що дитину можуть кудись забрати, як це практикувалось у радянські часи. Не секрет, що пропонували їм залишити дитя ще у пологовому будинку, аргументуючи труднощами догляду за ним. Така дитина пізніше потрапляла в спецінтернат, якому вона була потрібна лише для отримання ним більшого державного фінансування. Батьківська команда “Джерела”, сильна духом, сповнена завзяття, рішучості і віри, робила усе можливе і навіть неможливе, щоб їхні діти мали право жити, розвиватися, здобути гідну освіту та отримати професію, як звичайні  здорові діти.
 
В основі роботи навчально-реабілітаційного центру лежить глибока повага до особистості дитини з неповносправністю та ефективний розвиток можливостей, даних їй Богом. На це і спрямовані спільні зусилля батьків, спеціалістів і держави. Варто пам’ятати, що Бог дає тому, хто старається.
 DSC_2709
Андрій не володіє руками… Але які картини він малює! Асистент бере руку Андрія, запитує, яку фарбу він вибирає, обговорюють, що він хоче намалювати.  Руку хлопця стабілізують, і він своїми пальцями на полотні виводить зображення. Це справжнє диво – людина, яка  не володіє руками, малює картини. Андрій чудово розуміє, що це його роботи. На благодійному  аукціоні  він почувався “зіркою” і дуже тішився, що його картини продаються.
 
Вихованка “Джерела“ Христинка Андрущук  має серйозні фізичні вади, але  дуже талановита, з філософським складом розуму. Вона змогла поступити в УКУ (Український католицький університет). Приміщення навчального закладу на той час не було адаптоване  для людей з особливими потребами, тому заради однієї студентки і заради перспективи всіх майбутніх неповносправних студентів вирішили встановити ліфти. Христина проклала дорогу до вишу для інших молодих людей з особливими потребами.
 
5369zDSC_9475 2Зараз у “Джерелі” працюють висококваліфіковані спеціалісти, які виявляють усі рухові та комунікативні можливості дітей та забезпечують  психологічну підтримку. Вихованці Центру  виїжджають  у місто, заходять до банків, послугами яких пробують скористатись, або ж у супермаркет, щоб зауважити, наскільки пристосоване чи ні навколишнє середовище для них,  і самим адаптуватися до реальних умов. Зараз  набагато більше  починають враховувати інтереси неповносправних громадян, пристосовуючи громадські місця до їхніх потреб. Як тільки  створюється щось нове (супермаркет, тролейбусний маршрут, кафе чи галерея),  вихованці “Джерела”  виїжджають на “тестування” об’єкта. Отже Центр не лише допомагає своїм підопічним, але й впливає на навколишній світ, випробовуючи його.
 
Сьогодні в Україні війна, і “Джерело“ не стоїть осторонь, а допомагає бійцям, що отримали важкі травми спинного мозку і хребта, втратили здатність самостійно рухатись. Їх запрошують до Центру, де на прикладі дітей, які з раннього дитинства користуються  інвалідним  візком, вони можуть відчути та усвідомити – життя не закінчується; з тими проблемами, що у них є, можна і варто жити, а не марнувати свою подальшу долю.
10495593_737299276317593_2959615609339166711_o
Дехто з колишніх реабілітологів з “Джерела“ нині працює у госпіталях, деякі – на протезному заводі. “Ми не замикаємось лише на роботі з дітьми, та, коли проводиш щось дійсно серйозне, вагоме, тоді хвиля від тебе йде у всі боки”, – каже співзасновник центру Микола Сварник.
 
Коли говорять гармати, соціальні проекти, як правило, обрізаються.  Але позбавити дітей і молодих людей з неповносправністю, які самі навіть нічого не  попросять, можливості вчитися і жити комфортніше ми не можемо.
КОЛИ Ж ДОПОМАГАТИ, ЯК НЕ ЗАРАЗ?
 
DONATE CAD $:
BENEFICIARY: BU NRC «DZHERELO»
BANK OF BENEFICIARY: Raiffeisen Bank Aval JSC
S.W.I.F.T.: AVALUAUKLVI
Account number: 26009220522
 
www.dzherelocentre.org.ua
e-mail: dzherelocentre@gmail.com